Ця зустріч дала Квентінові новий привід до роздумувань. Невже цей єретик-волоцюга і досі був у графинь де Круа? І чому він так довго був у них? Ця думка так мучила Дорварда, що він вирішив будь-що теж добитися побачення з дамами, щоб розказати їм про віроломство Хайреддіна і попередити про небезпеку, яка загрожувала їхньому покровителеві єпіскопу з боку заколотників міста Льєжа.
З цією думкою він увійшов у замок через головні ворота і побачив, що у великій залі вже обідали; за столом сидів весь почет єпіскопа, його домашні служники і кілька чужоземців, які не належали до вищої знаті. На верхньому кінці столу було залишено місце для нього поруч з капеланом єпіскопа, який хоч і привітав Квентіна латинським прислів’ям: «Sero venienlibus ossa»[198], але подбав, щоб йому поклали побільше смачної страви, ніби бажаючи довести, що все це жарт, який він не збирається перетворити в дійсність; на батьківщині Квентіна в такому випадку казали, що треба жарт зробити не жартом або принаймні таким жартом, щоб він не був несмачний[199].
Щоб якось виправдатися за те, що він спізнився на обід, і не здаватися невихованим, Квентін коротко розповів про переполох, який зчинився від його появи в місті, коли в ньому впізнали лучника гвардії Людовіка, і жартома додав, що його ледве врятував від натовпу один огрядний льєжський громадянин із своєю дочкою.
Але всі присутні надто зацікавилися його оповіданням, щоб оцінити його жарти. Всі перестали їсти, слухаючи його, а коли він закінчив, за столом запанувала урочиста мовчанка. Це мовчання порушив мажордом єпіскопа, сказавши тихим меланхолійним голосом:
— Господи, чого б тільки я не віддав, щоб швидше побачити цю сотню бургундських пікінерів!
— Однак чому ви так чекаєте на неї? — спитав Квентін. — У вас тут багато справжніх солдатів, а ваші вороги — це тільки безладна юрба городян, яка, побачивши ваш прапор і озброєних людей, одразу кинеться тікати.
— Ви не знаєте льєжців, — відказав капелан. — Недарма їх, як і гентців, вважають за найлютіших бунтівників в усій Європі. Герцог Бургундський двічі приборкував їхні бунти проти єпіскопа і карав з усією суворістю: позбавляв їх привілеїв, забирав прапори й обтяжував новими податками, які досі не поширювалися на них, як на громадян вільного міста імперії[200]. Останнього разу, коли він розбив їх у кривавому бою при Сен-Троні, загинуло від меча й потонуло під час втечі майже шість тисяч льєжців. А після цього, щоб надалі позбавити їх можливості бунтувати, герцог Карл відмовився вступити до міста через відчинені ворота, а наказав розламати мур на сорок ліктів завширшки і на чолі свого рицарства в’їхав через цю проломину у Льєж як переможець з опущеним забралом і списом напереваги. Самі льєжці казали тоді, що коли б не його батько, герцог Філіпп Добрий, то Карл, який звався тоді графом Шаралуа, зруйнував би їхнє місто дощенту. І ось тепер, незважаючи на свіжі спогади про все це, не замурувавши проломини й майже не поповнивши своїх арсеналів, вони, ледве побачивши шапку лучника, готові знову зчинити заколот. Хай бог просвітить їх! Але я побоююся, що станеться кривава сутичка між непокірним народом і запальним государем. Як на мене, то я бажав би для нашого прегарного й милостивого єпіскопа, може й не такого високого, але зате безпечнішого становища, бо тепер його митра підбита не горностаєм, а колючками. Все це я навмисне кажу вам, пане чужинцю, щоб ви зрозуміли, яке небезпечне місце цей замок Шонвальд, і, якщо ваші справи не затримують вас тут, то якнайшвидше втікайте звідси. Гадаю, що ваші дами теж поділяють мою думку, бо вони відіслали одного свого слугу до Франції з листами, де, без сумніву, повідомляють короля про свій намір шукати безпечнішого притулку.
Розділ XX
ЗАПИСКА
Ходи — ти будеш тим,
ким хочеш бути.
А якщо ні, то я
тебе побачу серед слуг,
негідних торкнутися пальців фортуни.
Коли вже пообідали, капелан, котрому припало до вподоби товариство Квентіна Дорварда, і, мабуть, бажаючи довідатися від нього про подробиці ранкової пригоди, провів його до віддаленого покою, вікна якого з одного боку виходили в сад. Побачивши, що його гість чомусь позирає весь час у вікно на сад, він запропонував зійти з ним туди й помилуватися з цікавих чужоземних рослин, якими єпіскоп засадив свої квітники.
199
A sooth boord is no boord (справжній жарт — це не жарт) — каже шотландець.