Молодий шотландець подякував, але сказав, що його намір залежатиме від бажання пана Павійона, до якого він, власне, і має доручення від французького короля. Але, безумовно, він одвідає відважного Гійома де ля Марка, як тільки пан синдик завітає до його табору.
— Коли ваш намір залежить від мене, — поквапливо й голосно сказав Павійон, — то ви негайно залишите Шонвальд, а коли ви хочете прийти сюди не інакше, як разом зі мною, то ви не скоро побачите замок.
Останні слова шановний громадянин промимрив сам собі, боячися голосно висловлювати свої почуття, які він усе ж таки не міг зовсім приховати.
— Ближче до мене, мої молодці чинбарі, — звернувся він до своїх охоронців, — і ми постараємось якнайшвидше вибратися з цього розбійницького лігва.
Більшість льєжських ремісників цілком поділяли думку, висловлену синдиком. Навряд чи вони так раділи тоді, коли захопили Шонвальд, як тепер, коли могли вибратися з нього цілими й здоровими. Вони без усяких перешкод покинули замок. Ну й зрадів же Квентін, коли вийшов із цих жахливих стін!
Уперше від того часу, як вони ввійшли до страшної зали, Квентін наважився спитати молоду графиню, як вона себе почуває.
— Добре, добре, — з гарячковою поспішністю відповіла вона. — Дуже добре! Але не зупиняймося, не гаймо часу в розмовах. Тікаймо, тікаймо!
Говорячи це, вона намагалася прискорити ходу, але впала б у знемозі, коли б Дорвард не підтримував її. З ніжністю матері, яка переносить свою дитину з небезпечного місця, юний шотландець підняв свою дорогоцінну ношу, і, коли злякана дівчина, охоплена єдиним бажанням — врятуватися, обняла його за шию, він подумав, що не погодився б уникнути жодної з небезпек, які загрожували йому цієї ночі, коли така нагорода.
Шановного бургомістра також підтримував і тягнув уперед його відданий радник Петер та ще хтось із його майстрових. Поспішаючи, вони за одним подихом досягли берегів ріки. Дорогою вони зустрічали юрби городян, яким не терпілося довідатися про наслідки облоги замку й про те, чи справедливі чутки, ніби переможці посварилися між собою.
Уникаючи, наскільки можливо, цікавості сторонніх осіб, Петер та дехто з його товаришів, нарешті, розшукали човна, і втомлені подорожні мали нагоду трохи відпочити. Це було однаково бажано і для Ізабелли, яка лежала майже непритомна на руках у свого визволителя, і для достойного бургомістра, який, подякувавши в кількох уривистих висловах Дорвардові, надто заглибленому в свої думки тієї хвилини, щоб відповісти йому, розпочав, звернувшися до Петера, довгу промову про свою мужність і доброзичливість та про небезпеки, на які він наражався в цьому, а також і в інших випадках.
— Петер, Петер, — сказав він, розповідаючи про вчорашні події, — коли б не моє відважне серце, я б ніколи не сперечався про двадцятину[207], яку всі мої співгромадяни покірно платять. І коли б не моє відважне серце, я ніколи б не пішов на цей другий бій при Сен-Троні, де солдат з Ено штовхнув мене своїм списом у рів, повний багнюки, з якого я, хоч як силувався, не міг вибратися до самого кінця бою. Та й цієї ночі, Петер, що, як не відвага, примусила мене залізти у вузький панцир, де б я неодмінно задихнувся, коли б мене не визволив оцей бравий юнак, що так добре б’ється і якому я від щирого серця бажаю успіху. А моя доброта, Петер, зробила з мене бідну людину, тобто вона зробила б з мене бідну людину, коли б я не вмів твердо стояти на ногах у цьому грішному світі. Небо знає, які ще прикрості можуть випасти мені на долю через усяких дам, графинь і їхні таємниці! Це може коштувати мені половини майна та ще й моєї шиї на додачу.
Квентін не міг більш мовчати й запевнив його, що хоч якої шкоди та втрати він зазнав би через своє заступництво за цю молоду даму, його буде з подякою винагороджено за все.
— Дякую вам, молодий пане зброєносцю й лучнику, дякую вам. Але хто це сказав вам, що я бажаю від вас якоїсь нагороди за те, що виконав обов’язок чесної людини? Я тільки скаржився на те, що це могло мені коштувати стільки й стільки. Сподіваюся, я можу говорити про це з своїм помічником, нікого не ображаючи.
З цих слів Квентін дійшов висновку, що його новий приятель належить до тієї численної групи добродійників, котрі за свої добродійства винагороджують себе нескінченними скаргами, щоб у такий спосіб трохи набити ціну зробленим послугам. Отже, шотландець розсудливо промовчав і дав синдикові змогу дорогою якнайдокладніше розповісти своєму помічникові про небезпеки і втрати, яких він зазнав через піклування про суспільний добробут і свою некорисливу любов до близьких.