— Новини, новини, графе де Кревкер! — гукнули вони разом. — Кажіть свої новини! Чи спочатку вислухаєте наші? А то міняймося по-чесному, коли хочете?
— Я охоче помінявся б по-чесному, панове, — сказав Кревкер, чемно привітавши їх, — коли б знав заздалегідь, що ваші новини досить важливі, щоб проміняти їх на мої.
Мисливці поглянули один на одного, усміхнувшись, і старший з них, граф д’Емберкур, вродливий чоловік із зовнішністю справжнього барона, з засмаглим обличчям, на якому був той сумний вираз, що його одні фізіономісти[217] приписують меланхолійному характеру, а інші (як, наприклад, італійський скульптор, що провістив долю Карла І за його обличчям) вважають печаттю наглої смерті[218], — сказав, звертаючися до свого супутника:
— Кревкер був у Брабанті — торговій країні; він навчився там усіх торговельних хитрощів. Ми не виграємо, коли торгуватимемося з ним.
— Панове, — сказав Кревкер, — герцог повинен по праву перший одержати мій крам, як государ, який забирає мито до відкриття торгів. Але скажіть мені, які ваші новини — сумні чи веселі?
Той, до кого звернувся де Кревкер, був невисокий чоловік з дуже бистрим поглядом, який трохи пом’якшувався задумливим і серйозним виразом обличчя, особливо рота. Вся його зовнішність свідчила, що це людина гострого, проникливого розуму, але обачна в своїх ухвалах і висловлюванні своїх думок. Це був уславлений рицар з Ено, син Коллара, або Нікола де л’Еліт, відомий в історії під ім’ям Філіппа де Коміна[219], на той час один з найблагородніших радників герцога Карла Сміливого. На запитання Кревкера про новини, які були в нього і його супутника барона д’Емберкура, він відповів:
— Вони подібні до райдуги, бо, як райдуга, змінюють кольори й відтінки залежно від того, звідки на них дивитися, й від того, ясне чи захмарене небо. Такої райдуги ніколи ще не бачили ні у Франції, ні у Фландрії від часів Ноєвого ковчега.
— А мої новини, — відказав Кревкер, — більше схожі на комету; вони похмурі, дикі й жахливі самі собою, але віщують у майбутньому ще більші й жахливіші події.
— Доведеться нам, мабуть, розпакувати наш крам, — сказав Комін своєму товаришеві, — бо наші новини тут, власне, вже всім відомі. Коротше кажучи, Кревкер, слухайте й дивуйтеся: король Людовік у Перонні!
— Як! — вигукнув справді здивований граф. — Хіба герцог відступив від бою? А ви розгулюєте тут у своєму цивільному вбранні, коли місто обложене французами? Бо я не можу повірити, що воно вже здобуте…
— Ні, безумовно, — сказав д’Емберкур, — бургундські прапори не відступили ні на крок назад, проте король Людовік тут.
— Тоді невже Едуард Англійський із своїми лучниками переплив через море, — здивувався де Кревкер, — і, як колись його предки, виграв другий бій при Пуатьє?[220]
— Ні, знову ні, — відповів Комін. — Жоден французький прапор не захоплено, жодне судно не припливло з Англії, де Едуард так захоплений розвагами з жінками лондонських громадян, що й не думає вдавати з себе Чорного Принца[221]. Добре, слухайте, розповім вам усю неймовірну правду. Ви знаєте, що, коли ви від’їжджали, переговори між французькими й бургундськими послами було припинено без найменшої надії на замирення.
— Знаю, і всі ми тоді тільки й думали, що про війну, навіть уві сні.
— Те, що сталося після цього, справді так скидається на сон, — сказав Комін, — що мені все здається, ніби я прокинуся й побачу, що це тільки снилося. Ще день тому на раді герцог так шалено протестував проти всякого дальшого зволікання, що вирішили оголосити війну королю й негайно виступити на Францію. Туазон д’Ор, якому було доручено відвезти цей виклик, уже надів своє герольдське вбрання й сідав на коня, коли раптом до нашого табору під’їхав французький герольд Монжуа. Ми, звичайно, подумали, що Людовік устиг випередити нас і, з свого боку, шле виклик Бургундії, і почали обговорювати, як розгнівається герцог за те, що ми не дали йому змоги оголосити війну першим. Але швидко скликали раду і як же здивувалися, коли герольд сповістив, що сам Людовік, король Франції, їде з невеликим почтом і має намір відвідати Карла, герцога Бургундського, щоб під час особистого побачення владнати всі непорозуміння.
— Ви здивували мене, панове, — сказав Кревкер, — але здивували менш, мабуть, ніж гадали. Під час мого останнього перебування в Плессі-ле-Тур всевідаючий кардинал де ля Балю, ображений своїм государем, майже перейшов на наш бік і натякнув мені, що він може скористатися з деяких відомих йому слабостей Людовіка, і король опиниться в такому становищі, коли герцог матиме цілковиту змогу диктувати йому свої умови миру. Але я ніколи не думав, що цей старий лис Людовік добровільно полізе в таку пастку. Що ж сказали бургундські радники?
218
Графа д’Емберкура разом з канцлером Бургундії 1477 року вбили мешканці Гента. Марія Бургундська, дочка Карла Сміливого, в жалобі вийшла на ринковий майдан і з сльозами на очах благала своїх заколотних підданих подарувати життя її вірним слугам. Але її благання були марні.
219
Філіпп де Комін (1445–1509) — державний діяч і історик епохи Людовіка XI, яку він описав у своїх мемуарах.
220
Бій при Пуатьє (1356) — епізод Столітньої війни між Францією і Англією (1337–1453). Французів було вп’ятеро більше за англійців, і тому англійці запропонували розпочати мирні переговори. Але французький король Жан Хоробрий відмовився від цього і, зазнавши потім у бою жорстокої поразки, попав у полон до англійців.
221
Чорний Принц — Едвард, принц Уельський (1330–1376) — старший син Едварда III, англійського короля, був головнокомандувачем англійської армії в боях при Крессі і при Пуатьє, коли французи зазнали великої поразки.