— Дрібниці! Це просто випадково і через поквапливість, — сказав король. — Коли ти бачив, щоб я звертав увагу на такі дрібниці?
— Авжеж, вони варті уваги не самі собою, — сказав Олів’є, — а тільки як ступінь поваги до вашої милості, що його слуги спостерегли в герцога, свого пана. Вірте мені, коли б герцог бажав справді, щоб до вас було виявлено належну увагу, то запал його людей зробив би за кілька хвилин те, на що треба було б кілька днів. А коли це було, — додав він, показуючи на глек і таз для умивання, — щоб вашій величності подавали умиватися інакше, як на сріблі?
— Ну, — сказав король з вимушеною усмішкою, — це останнє зауваження щодо приладдя для бриття стосується вже тебе, Олів’є, і, зокрема, твоїх професіональних обов’язків, а їх ніхто не може заперечувати. Щоправда, коли я був ще тільки втікачем і вигнанцем, мені подавали на золоті з наказу того самого Карла, який вважав срібло надто низьким металом для наслідника французького престолу, хоч тепер він вважає золото занадто дорогим для французького короля! Гаразд, Олів’є, я хочу вже спати. Все, що було ухвалено, ми виконали. Лишається тільки мужньо закінчити розпочату гру. Я знаю, що мій бургундський кузен, як і всі дикі бугаї, заплющує очі, кидаючись на ворога. Мені треба тільки виждати тієї хвилини, як тому тореадорові, якого я бачив у Бургосі[230], коли сліпа лють Карла віддасть його до моїх рук.
Розділ XXVII
ВИБУХ
Стривоженість і страх тепер у всім,
Аж раптом ген перед очима сяйво
На півдні десь прорвалося з-за хмар.
Попередній розділ, що видно з назви, мав з’ясувати читачеві, скерувавши його погляд назад, які були взаємини французького короля й герцога Бургундського, коли Людовік, спонукуваний почасти своєю вірою в астрологію, що обіцяла щасливе закінчення задуманого ним плану, а ще більше, без сумніву, усвідомленням своєї розумової переваги над Карлом, вирішив, хоч це був незвичайний, нічим не обгрунтований і майже зовсім нез’ясовний намір віддатися до рук свого лютого й запеклого ворога. Вчинок тим більш рискований і небезпечний, що за тих бурхливих часів було вже багато різних прикладів, коли найурочистіші присяги не убезпечували осіб, яким їх давали. Справді, вбивство діда герцога на мосту Монтеро в присутності батька Людовіка під час побачення, коли вони урочисто погодилися між собою жити в мирі й забути заподіяні один одному кривди, було страшним прикладом для герцога, якби він захотів тепер скористатися з нього.
Проте у вдачі Карла, запальній, зарозумілій, нестримній і жорстокій, не було, за винятком припадків люті, віроломства й ницості — пороків, властивих холоднішим натурам. Якщо герцог не бажав віддавати королю пошани більше, ніж того вимагали закони гостинності, то він не виявляв і наміру порушити її священні межі.
Наступного дня після приїзду Людовіка було призначено парад усьому війську герцога Бургундського, такому численному й так добре озброєному, що Карл охоче показував його своєму могутньому суперникові. І справді, коли він, як васал перед своїм сюзереном, запевняв, що король може вважати всю цю армію своєю, посмішка, яка кривила його губи, і гордий блиск очей показували, що все це пустопорожні слова, бо це прекрасне військо скоряється лише його необмеженій волі і за його наказом готове виступити не тільки на Париж, а й в будь-якому іншому напрямі. Та найбільше дошкуляло Людовікові те, що він пізнав серед цього блискучого війська багато прапорів французького дворянства, не тільки з Нормандії й Бретані, але й з провінцій, безпосередньо підпорядкованих його владі. Всі ці незадоволені з різних причин дворяни приєдналися до герцога Бургундського.
Проте, вірний своєму характерові, Людовік удавав, що не помітив цих незадоволених, хоч насправді перебирав у думці різні способи відколоти їх від бургундців і знов переманити на свій бік. Для цього він одразу вирішив наказати Олів’є й іншим своїм агентам вивідати настрій тих утікачів, які були особливо потрібні королю для здійснення його політичних намірів.
Тим часом сам він енергійно, хоч і дуже обережно, намагався прихилити до себе найзначніших сановників та радників герцога, застосовуючи свої звичайні засоби: надмірно уважне ставленця, тонкі лестощі та щедрі подарунки не для того, щоб, як він запевняв, підкупити відданих слуг свого благородного кузена, а для того, щоб ці слуги допомогли зберегти мир між Францією і Бургундією. Така мета була благородна сама по собі і, без сумніву, сприяла добробуту обох країн та їхніх государів.
230
Бургос — колишня столиця кастільської держави; місто в іспанській провінції Стара Кастілія.