— Хіба їхня взаємна прихильність така велика? — спитав де Комін.
— Принаймні за одного з них я ручуся, — відповів король, — і саме за ту, чиє щастя мені найдорожче. Але ти усміхаєшся, пане Філіппе, ти не віриш у силу кохання?
— Ні, навпаки, — сказав де Комін, — коли це завгодно вашій величності. В цій справі я такий скептик, що хотів би спитати, чи не з більшою охотою ваша величність дасть згоду на задуманий герцогом шлюб, коли я ручуся, що графиня Ізабелла де Круа кохає іншого і напевне ніколи не погодиться на такий шлюб.
— Мій любий і дорогий друже, — зітхнув Людовік, — з якої могили ти витяг для мене таку втіху? Кохає іншого! Ну й що ж, хіба це обходить мене? Сказати правду, коли б герцог Орлеанський навіть ненавидів мою дочку Жанну, він однаково мусив би одружитися з нею. Отже, розміркуй собі, чи є якась можливість, щоб ця жінка, та ще під таким тиском, відмовила йому, сину Франції? Ні, Філіппе, ні! Годі й сподіватися, щоб вона могла чинити опір такому впертому коханцеві. Varium et mutabile[246], — як сказав, поет[247].
— Ваша величність недооцінює вперту вдачу цієї молодої особи. Недарма вона походить із такої владної і впертої родини, як родина де Круа. А я довідався від Кревкера, що вона спалахнула романтичним коханням до того молодого зброєносця, який супроводив її і зробив їй дорогою чимало послуг.
— Чи ж це не лучник моєї гвардії, Квентін Дорвард? — сказав король.
— Той самий, я гадаю, — промовив де Комін. — Його забрали в полон разом із графинею, коли вони подорожували майже вдвох.
— Ну слава богові, і святій діві, і святому Мартінові, і святому Юліанові, нехай благословенні будуть їхні імена, — сказав король. — Хвала й честь ученому Галеотті, який прочитав у поєднанні сузір’їв, що доля цього юнака щільно пов’язана з моєю. Коли молода графиня так покохала його, що відмовиться коритися герцогові Бургундському, доведеться визнати, що цей Квентін справді зробив для мене велику послугу…
— З того, що каже Кревкер, можна гадати, що ця панянка не поступиться нічим, хоч би як того домагався герцог Карл. Нарешті, і сам благородний герцог безвідносно до того, на що вашій величності завгодно було натякнути у формі припущення, навряд чи залюбки відмовиться од своєї принадної кузини, з якою він так давно заручений.
— Гм! — відповів король. — Але ти ніколи не бачив моєї дочки Жанни. Це сова, справжня сова на вигляд! Навіть мені самому соромно, що вона в мене така. Проте справа не в цьому. Аби тільки він був досить розважливий і одружився з нею, а там нехай уже гуляє й задивляється на найперших красунь Франції. Я це йому заздалегідь дозволяю. Ну, Коміне, тепер ти розгорнув передо мною всю карту герцогських вимог?
— Я перелічив вам, сір, усі ті пункти, на які герцог найбільш наполягатиме. Але вашій величності відомо, що настрій герцога схожий на навальний гірський потік, який тільки тоді буває спокійний, коли не зустрічає перешкод. Неможливо передбачити всього, що може викликати його лють. Коли проти вас несподівано з’являться нові обвинувачення, — пробачте мені на слові, бо в нас так мало часу, щоб вибирати слова, — нібито ваша величність змовилися з льєжцями і Гійомом де ля Марком, то це могло б мати найгірші наслідки. До речі, до нас дійшли якісь чудернацькі чутки: кажуть, нібито де ля Марк одружився з графинею Амеліною, старшою в родині де Круа.
— Ця стара дурка так мріяла про одруження, що готова була побратися із самим чортом. Мене більш дивує, що цей звір де ля Марк вирішив одружитися з нею.
— Є ще чутки, — вів далі де Комін, — що до Перонни їде посол де ля Марка. Уже тільки це могло б спричинитися до шаленства герцога. Сподіваюся, що в нього не може бути ніяких листів від вашої величності.
— Листів до Арденського Вепра? — сказав король. — Ні, ні, пане Філіппе, я не такий уже дурень, щоб кидати перла перед свиньми. Ті незначні зносини, які я підтримував із цим звіром, завжди велися тільки на словах, для передачі яких я завжди використовував таких низько народжених рабів і волоцюг, що їх свідчення не мали б значення на суді, навіть коли б ішлося про крадіжку якоїсь поганої квочки.
247
Публій Вергілій Марон (70–19 до н. е.) — римський поет, автор «Енеїди», «Буколік» та «Георгію».