— Це тільки через те, що він таким молодим попав на посаду лучника, — сказав Балафре. — Ось про мене, наприклад, ніколи так багато не говорили, любий племіннику, бо мені вже було двадцять п’ять років, коли я, нарешті, став hors de page[250].
— Яким же потворним високогірним опудалом ти був серед пажів, Людовіку, — сказав старий командир, — з твоєю великою, немов пекарська лопата, бородою, та спиною, наче в старого Уоллеса Уайта[251].
— Боюся, що мені недовго залишилося носити почесне ім’я лучника, — сказав Квентін, опустивши очі. — Я маю намір відмовитися від посади лучника шотландської гвардії.
Балафре остовпів від подиву, а на обличчі лорда Крофорда з’явилося явне незадоволення.
— Залишити таку посаду! — вигукнув, нарешті, Балафе, опам’ятавшися. — Посаду в шотландській гвардії? Чи ви чули коли таке? Я б не бажав бути і самим коннетаблем Франції!
— Замовкни, Людовіку! — перебив його Крофорд. — Цей хлопець краще від нас, старих, розуміє, як тримати ніс за вітром. Мабуть, його подорож дала йому нагоду почути багато цікавих байок про короля Людовіка, і тепер він став бургундцем, щоб мати від цього і собі крихту користі, переказавши всі ці байки герцогові Карлу.
— Коли б я цьому повірив, — сказав Балафре, — то я своєю рукою перерізав би йому горло, навіть якщо б він п’ятдесят разів був сином моєї рідної сестри!
— Але я сподіваюся, дядечку, що ви спершу запитаєте, чи заслужив я на це? — промовив Квентін. — А ви, пане мій, знайте, що я не базікаю і що ні допит, ні тортури не примусять мене сказати жодного слова з того, що мені довелося почути, коли я був у короля Людовіка на службі і що могло б бути йому на шкоду. Я заприсягся мовчати. Але я б не хотів далі залишатися на службі, де, крім небезпек у чесному бою з ворогами, мені весь час доводиться попадати в якісь засідки, влаштовані моїми ж друзями.
— Ну, коли йому так не подобаються засідки, то боюся, пане начальнику, що він для нас пропаща людина, — сказав недогадливий Балафре, сумно дивлячися на лорда Крофорда. — Мені особисто доводилося попадати разів із тридцять у різні засідки та принаймні вдвічі більше від цього самому сидіти в засідках, бо це найулюбленіший засіб воювати в нашого короля.
— Твоя правда, Людовіку, — відповів лорд Крофорд. — Але помовчи хоч трохи, бо я, здається, краще розумію, в чому тут справа.
— Нехай вам божа мати допоможе зрозуміти все, пане мій, — відповів Людовік, — бо в мене аж душа перевертається, коли я подумаю, що син моєї сестри може боятися засідок.
— Юначе, я трохи догадуюся, — сказав Крофорд, — що саме було з тобою. Мабуть, під час подорожі ти зіткнувся з якоюсь зрадою і тепер гадаєш, що саме король приклав до цього руку.
— Так, мені справді загрожувала зрада, коли я виконував доручення короля, — відповів Квентін. — Проте, на щастя, я не піддався їй. Чи винен у цьому король, чи ні, то не моя справа. Нехай про це знає бог і сумління короля. Але король нагодував мене, коли я був голодний, прихистив, коли в мене не було притулку, і не мені, особливо тепер, коли він у біді, виступати з обвинуваченнями проти нього, які до того ж можуть бути несправедливими, бо я чув про все це лише від найнегідніших людей.
— Хлопче мій любий, дитино моя! — вигукнув Крофорд, обіймаючи його. — Ти справжній шотландець до самих кісток! Така людина забуде всі чвари, які могли бути між нею та її другом, і не помститься на ньому, коли цей друг у біді, а, навпаки, пам’ятатиме тільки те добро, яке той зробив для нього.
— Коли вже пан Крофорд обняв мого племінника, — сказав Людовік Лезлі, — то і я хочу обняти його, хоч йому слід знати, що солдат повинен уміти так битися в засідках, як піп читати молитовник.
— Мовчи, Людовіку! — сказав Крофорд. — Ти просто осел, друже мій, і не розумієш, якого чудового племінника послало тобі небо. А тепер скажи мені, Квентіне, чи знав король про цей твій благородний християнський і мужній намір? Бо йому тепер у такій скруті дуже важливо знати, на кого саме він може звіритися. Ах, чому він не забрав із собою всіх своїх відданих шотландців! Але нехай буде так, як богові завгодно. Отже, чи знає король про твій намір?
— Напевно не можу сказати, пане мій, — відповів Квентін. — Я казав астрологові Марціо Галоотті, що й словом не обмовлюся герцогові про те, що могло б пошкодити королю перед герцогом Бургундським. Що ж до дальших подробиць, то їх, мабуть, з вашого дозволу, не треба переказувати навіть вашій милості. Ну, а перед філософом я мав ще менше охоти вивертати назовні свою душу.
251
Уоллес Уайт, або Уоллес Сильний, — почесні прізвиська шотландського народного героя Уїльяма Уоллеса.