Що б не подумав читач про цю просту пісеньку, але вона справила на Квентіна глибоке враження, бо співав її ніжний переливний голосок і звуки її змішувалися з легкими подувами вітерця, що приносив з собою чудові пахощі саду. Проте самої співачки майже не було видно, і від цього вона видавалася ще більш таємничою і чарівною.
Слухач не міг утриматися від того, щоб не висунутися сміливіше з свого вікна, намагаючись краще роздивитися співачку. Музика раптом змовкла, вікно зачинилося, і темна занавіска опустилася. Так було покладено край усім дальшим спостереженням за сусідкою в башті навпроти.
Дорвард зажурився, що його поквапливість мала такі наслідки. Але він втішав себе надією на те, що дама з лютнею не зможе обійтися без гри на інструменті, до якого вона, здавалося, дуже звикла, а також не зможе відмовитись од задоволення відчинити вікно і подихати свіжим повітрям лише через безглузде бажання не дати слухати сусідові ніжні звуки своєї лютні. Крім того, до міркувань, якими він себе заспокоював, прилучалося ще й почуття особистого гонору. Коли справедливий здогад, що чудова чорнокоса красуня була мешканкою однієї з башт, то він також не міг забувати й того, що гарний, молодий мандрівний білявий рицар, рицар фортуни, був мешканцем другої башти. А романи, ці розумні вчителі, навчили юнака, що хоч дівчата бувають боязкі, це ще не значить, що вони не звертають уваги на хлопців.
Тим часом як Квентін заглибився в ці мудрі міркування, служник заїзду повідомив його, що якийсь рицар чекає на нього внизу й хоче поговорити з ним.
Розділ V
ВОЇН
Міцний вояк з волоссям, як у лева,
І бог і біс весь час на язиці,
Собі шука він слави мильну бульку
Аж у гарматному жерлі.
Рицар, який чекав на Квентіна Дорварда, був один з тих, про кого Людовік XI уже давно сказав, що вони тримають у своїх руках долю Франції, бо їм доручено безпосередню охорону й захист королівської особи.
Карл VI[47] завів цей славетний корпус лучників так званої шотландської лейб-гвардії з кращих міркувань, ніж інші володарі, коли вони заводять навколо трону гвардію з чужоземних найманих військ. Невпинні війни, які позбавили його більше ніж половини володінь, і сумнівна відданість французьких дворян навели короля на думку, що було б нерозумно й ненадійно доручати цим дворянам охорону своєї особи. Шотландські дворяни були споконвічні вороги Англії і давні, навіть природні спільники Франції. Вони були бідні, хоробрі, віддані; з їхньої країни виходило більше відважних шукачів пригод, ніж з усіх інших країн Європи. Високе походження більшості з них давало їм право стояти ближче до особи короля, аніж представникам інших військ, а відносно невелика кількість не давала їм можливості повстати, щоб перетворитися із слуг на господарів.
З свого боку французькі королі, в інтересах своєї політики, задовольняли претензії цих найманих солдатів, даючи їм почесні привілеї та велику плату, що її з властивим воїнам марнотратством більшість із них витрачала на те, щоб підтримувати на належній висоті свою мниму гідність. До кожного з них ставилися, як до справжнього дворянина. А близькість до королівської особи надавала їм достойності в їх власних очах і поваги в очах французів. Вони були розкішно озброєні, обмундировані й мали чудових коней. Кожному з них було дозволено мати зброєносця, слугу, пажа й двох йоменів[48]. Одного з цих йоменів звали ножарем через великий ніж, який він мав при собі, щоб доколювати тих, кого в сутичці його пан скинув на землю. З таким почтом і відповідним спорядженням лучник шотландської гвардії був людиною знатною і досить впливовою. Їх лави поповнювалися тими, що вже служили при них пажами і зброєносцями. Молодші сини знатних шотландських родин часто прагнули вступити на службу так, щоб їх командиром був якийсь приятель чи родич, сподіваючись через це незабаром дістати підвищення.
48
Йомен — в Англії дрібний землевласник. Ці йомени часто вступали на військову службу до європейських монархів як лучники.