– Ти геть збожеволіла?
Алісія не відповіла. Звівши очі до вікна, вона спостерігала за хмаровищем, яке повзло з моря. Призахідне сонце почервонило його, але всередині густа чорна сітка оберталася каламутним вихором. Алісія помітила електричні спалахи, що зблискували між хмарами, немовби десь там запалили велетенські бенгальські вогні.
– Гроза наближається, – пробурмотів Варґас за її спиною.
– Я зголодніла, – виголосила Алісія, обертаючись до нього.
Поліціянт прибрав украй здивованого вигляду.
– Я вже гадав, що ніколи не почую це від тебе.
– Усе колись трапляється вперше. Запросиш мене на вечерю?
– Запросив би, та ба… Я віддав твоєму шанувальникові майже все, що мав. Завтра доведеться йти до банку по гроші.
– Може, хоча б перекусимо?
– Кажи де.
– Знаєш Барселонету?
– Мені наразі й звичайної Барселони вистачає.
– Як тобі смакує добра «бомба»?
– Перепрошую?
– Гостра. Не та, що з порохом.
– І чому це мені видається, що все це твої чергові каверзи?
29
Вони спускалися до порту під небом, зітканим із блискавиць. Ліс щогл хитався на вітрі, що дув із моря й пахнув електрикою.
– Зараз добряче вшкварить, – виголосив Варґас.
Вони минули велетенські склепінчасті ремонтні приміщення, схожі на старовинні базари, що вишикувалися вряд перед пристанню.
– Мій батько працював тут колись, – мовила дівчина, показуючи на припортові споруди.
Варґас спершу промовчав, чекаючи, що Алісія ще щось додасть, але зрештою таки сказав:
– Я гадав, що ти сирота.
– Я ж не народилася сиротою.
– Скільки тобі було, коли ти їх втратила? Твоїх батьків?
Алісія застібнула комір пальта й пришвидшила крок.
– Краще поквапмося, а то змокнемо, – кинула вона.
Перші краплини дощу почали падати, коли вони дісталися Барселонети. Краплі були важкі й окремішні, неначе водяні кулі, що розбивалися об бруківку й торохтіли по трамваях, що сунули проспектом уздовж набережної. Попереду Варґас побачив квартал, помережаний сіткою вузьких вуличок, накинутою на півострів, що глибоко вганявся в море й мав вигляд великого цвинтаря.
– Схоже на острів, – зауважив поліціянт.
– Ти не так уже й помиляєшся. Сьогодні це рибацький квартал.
– А раніше?
– Ти хочеш прослухати лекцію з історії?
– Треба ж якось розігнати апетит перед твоїми «бомбами»…
– Багато століть тому те, що ти бачиш перед собою, було морем, – відказала Алісія. – Із часом було споруджено перші моли й почала утворюватися наплавина з мулу, нанесеного морем на доки.
– А звідки ти це все знаєш?
– Із книжок. Тобі теж не завадило б якось зазирнути до них. Під час війни за іспанську спадщину [88] війська Філіпа V зруйнували значну частину кварталу Ла-Рібера, щоб спорудити укріплення на цитаделі. Після війни багато людей, що втратили свої домівки, переселилися сюди.
– Через це ви, барселонці, такі затяті монархісти?
– Через це, а також через те, що любимо чинити наперекір. Корисно для кровообігу.
Злива наскочила на них у вузенькому завулку, перед фасадом будинку, що на перший погляд здавався чимось середнім між портовою таверною і придорожнім баром: жодних престижних нагород він певніше за все не здобув би, однак від пахощів, що ішли звідти, прокидався неабиякий апетит. На вивісці був напис: «ЛА БОМБЕТА» [89].
Кілька завсідників, що різалися в карти, злегка підвели голови, коли пара зайшла досередини. Варґас зрозумів, що його ідентифікували як поліціянта, ледве він ступив до бару. Офіціант із не надто привітними манерами поглянув на них із-за барної стійки і показав на кутовий столик, оподалік від звичної клієнтури.
– Ніколи б не подумав, що це одне з твоїх улюблених місць, Алісіє.
– Ми прийшли сюди не за приємною атмосферою, а за «бомбами».
– І, підозрюю, за чимось іще.
– Гаразд, дивися сюди.
– На що дивитися?
Алісія дістала з сумочки клаптик паперу й поклала його на стіл. Варґас упізнав наліпку, яку дівчина сьогодні вранці здерла з коробки з речами адвоката Бріанса.
– Адреса меблевого складу, де тимчасово зберігатимуться Бріансові папери й архів.
Поліціянт пустив очі під лоба.
– Не вдавай із себе святенника, Варґасе. Ти ж не сподівався, що нам усе звалиться готове.
– Я сподівався, що нам не доведеться порушувати закон.
Офіціант із грубими манерами став перед столиком і запитально поглянув на них.
– Принесіть нам чотири «бомби» і два пива, – замовила Алісія, не відводячи погляду від Варґаса.
88
Війна за іспанську спадщину – війна 1701–1714 років між Великою Британією, Австрією, Нідерландами, Португалією і Данією проти Франції, Іспанії і Баварії. У її результаті іспанський трон посів Філіп V із французької династії Бурбонів.