– Мені не потрібно допомагати. Це моя проблема.
Варґас усміхнувся їй.
– А моя проблема – ти, Алісіє. Або ж мій порятунок, хоча тобі, мабуть, смішно.
– Я ще ніколи нікого не врятувала.
– Усе колись буває вперше.
Він підвівся, узяв пальто Алісії і подав їй.
– Що скажеш? Посилаємо до дідька своє життя? Чи волієш прожити багато років лише для того, щоб виявити, що в тебе немає жодного літературного хисту і що п’єси Лопе де Веґи краще дивитися в театрі?
Алісія накинула на себе пальто.
– Із чого почнемо? – запитав Варґас.
– Із входу до лабіринту…
Ховаючись у під’їзді, Даніель трусився від холоду, коли зауважив, що Фермін, кощавий і худий, як скелет – сама шкура й кості, – здається, почуває себе краще нікуди й розважається, мугикаючи під ніс мелодії сон-монтуно [108] і злегка вихляючи стегнами в ритмі тропічного танцю.
– Я дивуюся, Ферміне, як ти не мерзнеш. Холодно, аж очі на лоб вилазять.
Фермін розстібнув пальто й показав підкладку з газет, яку носив під сподом.
– Прикладна наука, – пояснив він. – Це, а також щонайприємніші спогади про смаглявочку, яку я мав у Гавані, коли був молодий. Ось тобі й увесь Ґольфстрім.
– Матір Божа…
Даніель уже збирався відправитися до «Ґран Кафе», щоб попросити там філіжанку гарячої кави з молоком і добрячою порцією коньяку, коли з під’їзду Алісії почулося рипіння дверей, і вони побачили, як дівчина виходить у товаристві кремезного чоловіка з військовою виправкою.
– Диви-но, якого Тарзана підчепила собі наша птиця, – зазначив Фермін.
– Не називай її так. Її звати Алісія.
– Нумо вже закінчувати з періодом статевого дозрівання, га? Ти вже батько родини. Ходімо.
– А що робити з тим іншим?
– Шпигом? Не турбуйся. Я саме розробляю хитромудрий план…
Алісія і здоровань, який, поза всяким сумнівом, був представником органів громадського правопорядку, звернули на вулицю Фернандо в напрямку до Ла-Рамбли. Фермін і Даніель, згідно з планом, пройшли перед шпигуном, який зачаївся за рогом, нічим не виказуючи свою присутність. Вулиця о цій годині виявилася більш людною, ніж зазвичай, завдяки ватазі британських моряків, що тинялися в пошуках міжкультурного обміну, а також кільком гульвісам із елітних районів, що спустилися в нутрощі міста, сподіваючись відшукати тут можливість задовольнити свою ганебну хіть. Фермін і Даніель, використовуючи перехожих як прикриття, дісталися до арочного переходу, що вів на Королівську площу.
– Дивись, Даніелю, отут ми колись уперше зустрілися, ти і я. Пам’ятаєш? Скільки років минуло відтоді, а тут досі так само смердить сцяками. Ах ця вічна Барселона, її чари ніколи не зникнуть…
– Припини, а то я зараз розплачуся від зворушення.
Алісія і поліціянт перетнули майдан, прямуючи до виходу на Ла-Рамблу.
– Візьмуть таксі, – вирішив Фермін. – Настав час скинути баласт.
Вони обернулися й віддалік помітили шпигуна, який визирав з-за арок.
– І що ти пропонуєш робити? – запитав Даніель.
– Ти міг би підійти до нього й зацідити коліном по чутливому місцю. Це якийсь курдупель, і, я впевнений, ти легко даси йому раду.
– А запасного плану в тебе нема?
Фермін невдоволено зітхнув. А тоді помітив патрульного, який незворушно походжав майданом, поглядаючи недбало на глибоченні декольте двох проституток, що чатували коло дверей пансіону «Амбос Мундос».
– Пильнуй, щоб не втратити з очей твого ангелика і того здоровила, – наказав Фермін.
– А ти що думаєш робити?
– Дивися і вчися.
Фермін попрямував до патрульного, якому дуже церемонно, по-військовому віддав честь.
– Начальнику, – почав він. – Маю доповісти вам про злочин проти честі й гідності.
– Що за злочин?
– Бачите того щуплявого нечупару, що завзято ховається за вивіскою про розпродаж у супермаркеті? Того, що вдає, ніби йому ні до чого немає діла?
– Отого малюка?
– То аж ніяк не малюк. Я змушений повідомити вашій мосці, що під пальтом цей чоловік ходить голим як мати народила, він показує добропристойним сеньйорам свій настовбурчений стручок і верзе таку гидь, яку я не візьмуся повторити навіть перед гуртом повій.
Патрульний схопився за свій кийок.
– Та що ви кажете?
– Що чуєте. Ондечки ця кінчена мерзота, шукає собі нових жертв для свого неподобства.
– Зараз він у мене дістане на горіхи!
Патрульний свиснув і вказав на підозрюваного кийком.
– Агов! Ти! Ані руш!
Шпигун, збагнувши, в яку халепу потрапив, кинувся навтьоки. Патрульний насів йому на п’яти. Фермін, задоволений своїм обманним маневром, змінив роль поборника громадської безпеки й добрих звичаїв на роль уславленого нишпорки й не забарився долучитися до Даніеля, що чекав на зупинці таксі.