– Не зважайте на Алісію, Ферміне. Вона ніколи не їсть, принаймні твердих харчів, і живиться, висотуючи душі своїх необачних жертв.
Фермін мимоволі обмінявся з Варґасом змовницькою посмішкою.
– Ти чув, Даніелю? – запитав товариша. – Підтверджено Головним управлінням поліції в особі його капітанства.
Алісія обернулася й помітила, що Даніель скоса позирає на неї.
– Не слухай дурного, – сказала вона.
– Не бійся, не думаю, що після того, як ти йому затуманила голову, він ще здатен сприймати хоч якусь інформацію, – відзначив Фермін.
– Чому б вам усім не замовкнути, щоб ми спокійно доїхали? – запропонував Даніель.
– Це гормони, – наче виправдовуючи товариша, сказав Фермін. – Хлопчина досі росте.
Всі поринули в мовчанку, і лише радіо продовжувало свою епічну розповідь про чемпіонат Іспанії з футболу. Так вони й прибули до дверей ресторану «Кан Льюїс».
14
Фермін вискочив із таксі, наче виголодніла жертва кораблетрощі, що дісталася берега після того, як не один тиждень провела у відкритому морі, чіпляючись за уламок щогли. Власник «Кан Льюїса», Фермінів давній приятель, обійняв його й тепло привітався з Даніелем. Помітивши Алісію і Варґаса, він блимнув на них з-під лоба, однак Фермін прошепотів йому щось на вухо й махнув рукою, запрошуючи всіх проходити всередину.
– Сьогодні саме розмовляли про тебе з професором Альбуркерке, що зайшов був на обід, і гадали собі, які то нові авантюри тепер турбують тебе.
– Нічого особливого, дрібні сімейні інтриги. Я вже не той, що колись, – відказав Фермін.
– Якщо бажаєте, я приготую для вас столик у глибині зали, там вам ніхто не буде заважати…
Вони зайняли столик у кутку, Варґас за звичкою сів так, щоб бачити вхід.
– Що бажаєте? – запитав ресторатор.
– Здивуй нас, мій друже. Я хоч і повечеряв, але після того довелося стільки пережити, що не відмовлюся ще під’їсти. І капітан ось сидить голодний, наче з в’язниці. А мóлоді принесіть по мінералці, та й буде з них. Може, додасть їм трохи енергії, – сказав Фермін.
– Мені келих білого вина, будь ласка, – попросила Алісія.
– У нас є пречудове «Панадес».
Дівчина кивнула.
– Я вам подам тоді легку вечерю, а якщо матимете охоту на ще щось, я до ваших послуг.
– Пропозицію схвалено одноголосно, – заявив Фермін.
Ресторатор поніс замовлення до кухні, і за столиком запанувала тягуча мовчанка.
– Почнеш, Алісіє? – запропонував Фермін.
– Те, що я вам розповім, повинно лишитися між нами, – попередила вона.
Даніель і Фермін пильно поглянули на неї.
– Ви мусите дати мені слово, – наполягла Алісія.
– Слово дається тому, хто його тримає, – мовив Фермін. – А ти, за всієї поваги, досі ще не надала нам доказів, що так воно є в твоєму випадку.
– І все ж вам доведеться довіритися мені.
Фермін глянув на Варґаса. Поліціянт лише стенув плечима.
– На мене не дивіться, – заявив він. – Мені вона казала те саме кілька днів тому, і ось до чого це призвело.
Невдовзі з’явився офіціант із тацею і поставив на стіл тарілки зі стравами й кількома скибками хліба. Фермін і Варґас без зайвих церемоній накинулися на свої порції, тимчасом як Алісія спокійно смакувала біле вино, тримаючи поміж пальцями цигарку. Даніель сидів, утупивши погляд у стіл.
– Ну як вам наїдок? – запитав Фермін.
– Дивовижний, – запевнив його Варґас. – Такий наїдок може пробудити до життя навіть мертвого.
– Покуштуйте, пане капітане, це фрікандó [111], якому ви співатимете славень, коли будете виходити звідси.
Даніель спостерігав за цими двома дивними, такими неподібними між собою, чоловіками, що поглинали все принесене їм із жадібністю левів на полюванні.
– Скільки разів ти можеш вечеряти, Ферміне?
– Стільки, скільки трапиться нагода, – відказав той. – Молодим, що не застали війну в перших рядах, цього не зрозуміти. Правда, пане капітане?
Варґас кивнув, обсмоктуючи пальці. Алісія, що споглядала це дійство з утомленим виразом людини, яка чекає, доки злива нарешті вщухне, жестом попросила офіціанта принести ще один келих вина.
– Ти ж нічого не їси, тобі це не вдарить у голову? – запитав Фермін, підчищаючи тарілку скибкою хліба.
– Мені байдуже, – відказала Алісія. – Аби тільки голова лишалася на місці.
Нарешті принесли каву й цілу батарею чарок з наливками. Фермін і Варґас, наситившись, вдоволено відкинулися на своїх стільцях, Алісія ж погасила цигарку в попільничці.
– Не знаю, як ви, а я сама увага, – сказав Фермін.
Алісія нахилилася вперед і, стишивши голос, промовила: