– Авжеж, як на привида, п’є вона забагато – наче губка, то правда, – визнав Фермін.
– Ви собі навіть не уявляєте, як багато.
– Може, по карахільйо з віскі, перш ніж повернутися до будинку жахіть? – запропонував Фермін.
Варґас кивнув, погоджуючись.
– Вам потрібна допомога, щоб вивудити небіжчика?
– Дякую, Ферміне, але краще, якщо я зроблю це сам.
– Скажіть-но мені тоді одну річ, і прошу по щирості, адже ви, як і я, побували в стількох коридах, що хоч іди в бандерильєри [112]. Я помиляюся, чи тут усе дійсно гірше, ніж видається?
Варґас завагався.
– Набагато гірше, – зрештою визнав поліціянт.
– Еге ж. А це ходяче лайно, Вальс, іще топче ряст чи вже скапутився?
Варґас, на якого зненацька наче навалилася вся втома, нагромаджена за ці дні, знесилено поглянув на Ферміна.
– Це, мій друже, думаю, зараз важить найменше…
15
Постать Даніеля тінню вимальовувалася віддалік, під ліхтарями, що кидали своє світло на вулички Равалю. Алісія що було змоги пришвидшила крок. По якійсь хвилі прокинувся біль у стегні. Силкуючись подолати відстань, що відділяла її від Даніеля, дівчина відчувала, що їй бракне дихання, а гострий шпичак болю глибоко впивається в тіло. Діставшись Ла-Рамбли, хлопець обернувся й, побачивши Алісію, кинув на неї погляд, сповнений люті.
– Даніелю, будь ласка, зачекай мене! – гукнула дівчина, хапаючись за ліхтарний стовп.
Даніель не зважив на її прохання й жвавим кроком рушив далі. Алісія, як могла, пошкутильгала за ним. Піт вкривав їй чоло, а весь бік перетворився на роз’ятрену рану, що палала вогнем.
Дійшовши до повороту на вулицю Святої Анни, Даніель озирнувся через плече. Алісія далі йшла за ним, сильно припадаючи на ногу. Спантеличений цим, він зупинився й помітив, що дівчина підіймає руку, намагаючись привернути його увагу. Даніель лайнувся впівголоса. Він уже збирався йти додому, коли побачив, що Алісія впала, немов у ній щось зламалося. Даніель почекав кілька хвилин, однак дівчина не підводилася. Він повагався, а відтак підійшов ближче й побачив, що Алісія корчиться на бруківці. У світлі ліхтаря Даніель розгледів її вкрите потом і викривлене в гримасі болю обличчя. Йому закортіло кинути дівчину тут напризволяще, проте Даніель усе ж підійшов ще на кілька кроків і присів навпочіпки коло неї. Алісія обернула до нього своє лице, мокре від сліз.
– Ти ламаєш комедію? – запитав Даніель.
Алісія простягнула до нього руку, благаючи допомогти зіп’ястись на ноги. Тіло її тремтіло від болю, і Даніель відчув докори сумління.
– Що тобі сталося?
– Давня рана, – задихаючись, відказала Алісія. – Мені треба сісти, будь ласка.
Даніель обхопив її за пояс і повів до кафе на початку вулиці Святої Анни, що завжди працювало до пізньої ночі. Офіціант упізнав його, і Даніель зрозумів, що завтра вся околиця знатиме з усіма подробицями, як він з’явився в кафе ледве не опівночі з бентежливо принадною дівчиною в обіймах. Хлопець підвів Алісію до столика біля входу й допоміг присісти.
– Води, – прошепотіла дівчина.
Даніель підійшов до барної стійки й звернувся до офіціанта.
– Дай мені води, Мануелю.
– Тільки води? – запитав чоловік, по-змовницьки підморгуючи.
Даніель не став нічого пояснювати й повернувся до столика з пляшкою води і склянкою. Алісія тримала в руках металевий контейнер для пігулок і силкувалася його розкрити. Даніель забрав у неї контейнер і розкрив його. Дівчина взяла звідти дві пігулки й ковнула їх, запивши водою, що поллялася їй на підборіддя й потекла по шиї. Даніель дивився на неї стурбовано, не знаючи, що ще зробити. Алісія розплющила очі, поглянула на нього й спробувала всміхнутися.
– Зараз мені поліпшає, – сказала вона.
– Може, якщо ти з’їси щось, подіє швидше…
Алісія похитала головою.
– Келих білого вина, будь ласка…
– Ти впевнена, що це хороша ідея – мішати алкоголь із цим?
Дівчина кивнула, і Даніель пішов по вино.
– Мануелю, можна мені келих білого вина й чогось перекусити.
– Є м’ясні крокетки [113], такі смачнющі, що аж пальчики оближеш.
– Нехай буде.
Повернувшись за столик, Даніель не відступався, доки Алісія таки не проковтнула півтора крокета, щоб заїсти вино й те, що потрапло в її організм у формі цих білих пігулок. Помалу дівчина, здається, опановувала себе і зрештою спромоглася всміхнутися, наче нічого й не сталося.
– Мені прикро, що тобі довелося побачити мене такою, – мовила вона.
– Тобі вже ліпше?
Алісія кивнула, хоча очі її взялися склистою паволокою, а погляд став розмитим, і це наштовхувало на думку, що частина її перебуває десь дуже далеко звідси.
112
Учасник кориди, завданням якого є встромити кілька невеликих списів (бандерилій) у тіло бика.
113
Крокети – страва циліндричної чи круглої форми з м’ясного фаршу або овочів, панірованих у сухарях та обсмажених у фритюрі.