– Дуже дякую вам, сеньйоре, дуже дякую.
– Дякуй за це своєму батькові. І гляди, щоб більше такого не повторилося.
Фернандіто, не гаючись, підвівся й, витираючи піт із чола, вийшов із кабінету. Не поспішаючи, він перетнув довгу залу Бригади соціальних розслідувань і, проходячи повз двох поліціянтів, що мовчки позирали на нього, попрощався з ними.
– На добраніч вам.
Діставшись коридору, він пришвидшив ходу й попрямував до сходів, які вели на перший поверх. Лише вийшовши з дверей комісаріату й рушивши по Віа-Лаєтана, Фернандіто дозволив собі глибоко відітхнути і скласти дяку небу й пеклу і тому, що між ними, за свою неймовірну удачу.
Ендайя спостерігав, як Фернандіто переходить на другий бік Віа-Лаєтана й прямує вулицею вниз. Відтак почув за спиною кроки двох поліціянтів, що доти вартували хлопця.
– Я хочу знати, хто він, де живе і хто його друзі, – промовив Ендайя, не обертаючись.
17
Мряка, що лишала на одязі вологі плями, затягнула вулиці Вальвідрери, коли Варґас вийшов із таксі й попрямував до бару, вікна якого світилися біля зупинки фунікулера. О такій пізній годині заклад виявився порожнім, а на дверях висіла табличка «Зачинено». Варґас зазирнув крізь скляні двері всередину. Бармен за барною стійкою протирав ганчіркою келихи в товаристві лише радіо й напівсліпого псиська, яким не спокусилася б жодна порядна блоха. Варґас постукав по склу кісточками пальців. Бармен підвів очі від своєї одноманітної праці. Глянувши мигцем, він поволі похитав головою. Варґас дістав своє посвідчення й постукав знову, сильніше. Бармен зітхнув, вийшов із-за барної стійки й рушив до дверей. Псисько, пробудившись зі своєї дрімоти, подибуляв за ним.
– Поліція, – оголосив Варґас. – Мені потрібно скористатися вашим телефоном.
Бармен відчинив двері, пропустив його всередину й показав на апарат біля початку барної стійки.
– Приготувати вам щось, доки телефонуєте?
– Одне кортадо, якщо вам неважко.
Доки бармен порався коло кавника, Варґас узяв слухавку й набрав номер центрального комісаріату. Пес сів коло нього й дивився на поліціянта сонними очима, кволо виляючи хвостом.
– Пустуне, не заважай, – кинув бармен.
Доки Варґас чекав з’єднання, вони з Пустуном оглядали один одного, оцінюючи, хто з них старіший і спрацьованіший.
– Скільки років вашому псові? – запитав поліціянт.
Бармен стенув плечима.
– Коли цей бар дістався мені, Пустун уже був тут і вже хилився від найменшого вітерцю. А відтоді минуло десять років.
– І якої це він породи?
– А всякої.
Пустун перекинувся на бік і продемонстрував голе рожеве черево. У слухавці хтось кахикнув.
– З’єднайте мене з Лінаресом. Це Варґас із Головного управління.
За якусь мить на лінії почулося коротке клацання, і пролунав Лінаресів голос, у якому вчувалися нотки іронії.
– Я гадав, ти вже в Мадриді, Варґасе, збираєш медалі.
– Я затримався на кілька днів, щоб подивитися на парад велетнів і голованів [115].
– Краще не звикай до Барселони, у нас тут вакансій нема. Навіщо я тобі знадобився так пізно вночі? Тільки не кажи, що в тебе погані новини.
– Залежить, як подивитися. Я на Вальвідрері, у барі біля зупинки фунікулера.
– Там найкращі краєвиди всієї Барселони.
– Либонь, маєш рацію. Кілька годин тому я бачив труп в одному з будинків на Водній магістралі.
Варґас не без задоволення почув, як товариш пирхнув у слухавку.
– А щоб тебе чорти вхопили! – вилаявся Лінарес. – Обов’язково було це робити?
– Ти не хочеш мене запитати, хто покійник?
– Ти мені однаково цього не скажеш.
– Сказав би, якби знав, хто він.
– А може, краще розповіси, навіщо ти о такій пізній годині лазиш там? Практикуєшся в гірському туризмі?
– Треба було дещо уточнити. Ти ж знаєш, як воно є.
– Атож. Я так розумію, ти сподіваєшся, що я зараз витягну якогось слідчого суддю з ліжка, щоб скласти протокол на тіло?
– Якщо це не завдасть тобі надмірного клопоту.
Лінарес пирхнув знову. Варґас почув, як він крикнув до когось.
– Дай мені годину-півтори. І якщо тобі не важко, зроби мені таку ласку: більше не знаходь мертвяків.
– Як скажеш.
Варґас поклав слухавку й запалив цигарку. Філіжанка гарячого кортадо чекала на барній стійці. Бармен знічев’я зацікавлено поглядав на поліціянта.
– Ви нічого не чули, – попередив його Варґас.
– Не турбуйтеся, я глухіший за Пустуна.
– Можна зробити ще один дзвінок?
Бармен стенув плечима. Варґас набрав номер квартири на вулиці Авіньйон. Відповіді довелося чекати кілька хвилин. Урешті-решт слухавку підняли, і на тому кінці почувся шелест дихання.
115
Велетні й головані (