Даніель підійшов до дверей і відчинив їх. Хлопець, який, здавалося, ось-ось зомліє і впаде, притискав руку до грудей і тяжко відсапував.
– Хто з вас Фермін Ромеро до Торрес? – мало не зірвавшись на крик, вигукнув він.
Фермін підняв руку.
– Той, хто кремезніший із нас двох. Себто я.
Фернандіто кинувся до нього, схопив за руку й потягнув за собою.
– Ви мені потрібні, – благально мовив він.
– Слухай-но, парубче, не ображайся, але розкішні кралі казали мені це саме безліч разів, і навіть їм я не піддавався.
– Алісія, – задихаючись, сказав Фернандіто. – Здається, вона помирає…
Фермін зблід на обличчі. Кинувши на Даніеля стривожений погляд, він, не кажучи більше ні слова, дав себе вивести на вулицю й затягнути до салону таксі, що не гаючи часу рушило.
Беа, яка визирнула з-за завіси й бачила всю сцену, спантеличено поглянула на Даніеля.
– Що це все значить?
Її чоловік тяжко зітхнув.
– Погані новини, – пробурмотів він.
Опинившись усередині таксі, Фермін відразу ж наштовхнувся на погляд водія.
– Усі зібралися? Куди тепер їхати?
Фермін спробував розібратися в ситуації. Йому знадобилося кілька секунд, щоб збагнути, що особа з восковим обличчям і відсутнім поглядом, яка лежала на задньому сидінні таксі, – була Алісією. Фернандіто підтримував її голову руками, силкуючись стримати сльози відчаю.
– Ну ж бо, рушай! – наказав Фермін таксистові.
– Куди?
– Наразі просто вперед. І хутчіш-бо, дідько тебе дери!
Фермін поглянув на Фернандіто.
– Я не знав, що робити, – пробелькотів хлопець. – Вона не дозволила мені завезти її до лікарні чи до якогось лікаря, і…
Алісія під час короткого спалаху свідомості подивилася на Ферміна й лагідно всміхнулася йому.
– Ферміне, ти завжди намагаєшся врятувати мене.
Коли Фермін почув її немічний голос, шлунок і всі сусідні органи йому аж стиснулися. А це, зважаючи на те, що він ум’яв на сніданок цілу пачку каркіньйолів [120], виявилося неабияк болюче. Алісія плавала між свідомістю й забуттям, і Фермін вирішив розпитати парубійка, який видавався найбільш наляканим з усіх трьох.
– Як тебе звати?
– Фернандіто.
– Можеш розказати мені, що сталося?
Фернандіто взявся переповідати всі події минулої доби, але так хапливо й плутано, що Фермін спинив його й вирішив взятися до вирішення більш практичних і нагальних завдань. Він помацав живіт Алісії і поглянув на свої закривавлені пальці.
– Агов, стерничий! Мчи до лікарні Божої Матері Дель-Мар, – наказав він таксистові.
– У мене не вертоліт! Подивися, які затори.
– Або ми будемо в лікарні за десять хвилин, або я спалю твою чортопхайку. Даю слово.
Таксист невдоволено забурчав і натиснув на газ. Його підозріливі очі зустрілися в дзеркалі заднього огляду з Ферміновими.
– Слухай-но, а ти колись раніше не їздив уже зі мною? Це не ти помирав кілька років тому в моїй машині?
– Оце бовкнув, як у калюжу перднув! Чого б це мені заманулося помирати в твоїй машині? Я вже радше прив’язав би до шиї «Дружину судді» [121] і стрибнув із мосту у Валькарці.
– Мені здалося…
– Припиніть, – урвав їх Фернандіто. – Сеньйорита Алісія відходить.
– А бодай тобі, – лайнувся таксист, обганяючи машини на Віа-Лаєтана дорогою до Барселонети.
Фермін дістав із кишені хустинку і простягнув її Фернандіто.
– Махай із вікна, – наказав він.
Фернандіто кивнув і взявся виконувати. Фермін обережно підняв блузку Алісії і побачив дірку, яку долото пробило в її животі. Кров юшила дзюрком.
– Господи Боже…
Він затиснув рану рукою і поглянув на дорогу. Таксист, лаючись під ніс, виробляв дива, лавіруючи поміж машин, автобусів і пішоходів на карколомній швидкості. Фермін відчув, як сніданок підступає йому до горла.
– Якщо можна, хотілося б приїхати до лікарні живими. Досить однієї умирущої.
– Моліться всім святим. Або самі сідайте за кермо, – відказав таксист. – Як там справи на задньому сидінні?
– Могло би бути й краще.
Фермін погладив обличчя Алісії і спробував повернути її до свідомості, злегка поплескавши по щоках. Дівчина розплющила очі. Їхня рогівка підплила кров’ю з капілярів, що полускали.
– Не спи, Алісіє! Не можна! Старайся не засинати. Зроби це для мене. Якщо хочеш, я розповідатиму тобі непристойні жарти або співатиму хіти Антоніо Мачіна.
Алісія витиснула кволий усміх. Принаймні вона його ще чула.
– Думай про генералісимуса в мисливському вбранні, у шапочці й чоботах. Мене після такого завжди мучать кошмари й не дають заснути.
– Мені холодно, – ледве чутно прошепотіла дівчина.
120
Традиційне каталонське сухе печиво з мигдалем, виготовлене з солодкого тостового хліба.
121
«La Regenta» – книжка іспанського письменника Леопольдо Аласа, що писав під псевдонімом Кларін.