Алісія повільно підійшла до сторожа. Потім присіла коло нього й звільнила від наручників. Ісаак, який навіть не усвідомлював, що очі його повні сліз і що він тремтить, зустрівся з нею поглядом. Алісія дивилася на нього без жодного виразу на обличчі, немовби прагнула підтвердити дійсність бідолашному старому мрійникові, якому так хотілося бачити в ній реінкарнацію своєї втраченої доньки. Алісія витерла перо об поділ своєї нічної сорочки й простягнула його сторожеві.
– Я ніколи б не змогла бути нею, Ісааку.
Він мовчки витер сльози. Алісія допомогла йому підвестися. Відтак попрямувала до невеличкої ванної кімнати, що була поруч зі спальнею сторожа. Ісаак почув, як побігла вода.
Невдовзі, хитаючись, з’явився лікар Сольдевіла. Ісаак махнув йому рукою, і лікар підійшов до нього.
– Що сталося? Хто був той чоловік?
Ісаак показав головою на скручені у вузол і впечатані в підлогу руки-ноги за два десятки метрів від них.
– Святий Боже… – пробурмотів лікар. – А сеньйорита?
Алісія, загорнута в рушник, з’явилася з ванної і зайшла до Ісаакової кімнати. Лікар запитально глянув на сторожа. Той лише стенув плечима. Сольдевіла підійшов до дверей і зазирнув усередину. Алісія вбиралася в одяг, що колись належав Нурії Монфорт.
– Із вами все гаразд? – запитав лікар.
– Усе пречудово, – відказала Алісія, не відриваючи очей від дзеркала.
Лікар Сольдевіла відклав на потім свій подив, сів на стілець і став мовчки спостерігати за тим, як дівчина досліджує стару косметичку Ісаакової доньки, підбираючи щось для себе. Вона старанно нафарбувалася, ретельно підвівши губи й очі і відтворивши той образ, який значно більше в’язався з учинками, здійсненими нею, ніж те безпомічне тіло, якому лікар Сольдевіла надавав допомогу протягом останніх тижнів. Перетнувшись із ним поглядом у дзеркалі, Алісія підморгнула.
– Коли я піду, треба, щоб ви повідомили Ферміна. Скажіть йому, що труп мусить зникнути. Нехай піде до таксидерміста на Королівській площі, скаже, що від мене. У того є всі потрібні хімічні речовини.
Алісія встала, крутнулася навколо себе, оцінюючи в дзеркалі свій вигляд, і, поклавши до чорної сумочки револьвер і гроші, забрані в мертвого Ендайї, рушила до дверей.
– Хто ви? – запитав лікар Сольдевіла, коли вона проходила повз нього.
– Дияволиця, – відказала Алісія.
22
Коли Фермін побачив, як добрий лікар заходить до дверей книгарні, то відразу зрозумів, що сезон полювання на привидів відкрито. На обличчі Сольдевіли були безпомильні ознаки того, що хтось дуже професійно причесав його без гребінця. Даніель і Беа, які за прилавком намагалися звести місячні рахунки, пороззявляли роти від подиву, а потім кинулися йому на допомогу.
– Що сталося, лікарю?
У лікаря Сольдевіли вихопилося пирхання, схоже на кулеметну чергу, після чого він скрушно похнюпив голову.
– Даніелю, дістань плящину міцного коньяку, ту, яку твій шановний батечко заховав за підручник із формування національного духу [134], – скомандував Фермін.
Беа провела лікаря до стільця й допомогла йому сісти.
– Із вами все гаразд? Хто вам це заподіяв?
– Гаразд. Я й сам достеменно не знаю, – відповів той. – Ось відповіді на ваші запитання по порядку.
– А Алісія?
– По правді сказати, за неї я б хвилювався найменше…
Фермін зітхнув.
– Уже повіялася? – запитав він.
– Огорнута хмарою сірки, – відказав лікар.
Даніель простягнув йому склянку з коньяком. Лікар не став одмагатися й вихилив коньяк одним ковтком, наче цілющу мікстуру.
– Можна ще, будь ласка?
– А Ісаак? – запитав Фермін.
– Він лишився в роздумах.
Фермін нахилився до лікаря й зазирнув йому в очі.
– Що ж, ваше добродійство, викладайте все, бажано коротко і ясно.
Закінчивши свою розповідь, лікар попрохав ще коньяку, яким він замінив собі вечерю. Беа, Даніель і Фермін із серйозними обличчями згромадилися довкола нього. Коли належний для мовчання час було витримано, слово взяв Даніель:
– Куди вона могла піти?
– Мабуть, покутувати провину, – припустив Фермін.
– Коли ваша ласка, говоріть по-людськи, бо розгадування таємниць родини Семпере не входило до мого навчального курсу, – зауважив лікар.
– Повірте, найкраще для вас буде, коли ви зараз підете до себе додому, покладете на голову шматок телячої вирізки й лишите нам розплутувати цю справу, – мовив до нього Фермін.