Похоронні служби забрали труп до моргу, куди зрештою потрапляли всі жебраки, нерозпізнані тіла та всі інші покинуті душі, які місто лишало за собою щоночі. Коли смеркло, двоє грабарів запхали мерця в брезентовий мішок, що смердів сотнями трупів, які вирушали в ньому у свою останню путь, і закинули до кузова вантажівки. Вони їхали старим шляхом, що здіймався згір’ям довкола замку Монтжуїк, який вимальовувався на тлі вогненного моря, і, здавалося, тисячі янголів і духів з міста мертвих зібралися тут, щоб виказати свою останню зневагу на дорозі до спільної могили, до котрої цей жебрак, цей чоловік-невидимець в іншому житті відправив так багато людей, імен яких він навіть не пам’ятав.
Приїхавши до могили, бездонної прірви з мерцями, прикиданими вапном, два грабарі розв’язали мішок, і дон Маурісіо Вальс покотився вниз по трупах аж на саме дно. Кажуть, що він упав долілиць і лежав із розплющеними очима, і останнє, що бачили грабарі, перш ніж полишити те місце, був чорний птах, який сів на труп і став рвати його своїм дзьобом, тимчасом як удалині по всій Барселоні дзвонили дзвони.
Барселона
1
Настав той день.
Перед самим світанком Фермін прокинувся, розпалений жагою. Нестримний порив ранкових любощів виморив Бернарду на тиждень уперед і спричинив переміщення меблів по всій спальні, що викликало рішучі протести сусідів за стіною.
– Це все через повний місяць, – вибачався потім Фермін, вітаючись із сусідкою крізь вікно, що виходило до пральні. – Сам не знаю, що зі мною коїться.
– Еге ж, тільки замість вовка ви перетворюєтеся на кнура. Намагайтеся якось тримати це під контролем, а то тут не всі ще ходили до першого причастя.
Як завжди це траплялося, коли Фермін відповідав на первісний поклик дикого огира, якого носив у собі всередині, на нього нападав вовчий голод. Він приготував собі омлет із чотирьох яєць зі шматочками шинки й сиру, який ум’яв із середнім багетом і запив келишком шампанського. Задоволений, він завершив трапезу чарочкою орухо [143] й заходився вбиратися в одяг, потрібний для того, щоб зустріти новий день, який заповідався бути непростим.
– Можна дізнатися, чому ти вдягнувся, як водолаз? – запитала його Бернарда, стоячи в дверях кухні.
– Про всяк випадок. Насправді це лише старе габардинове пальто з підкладкою із примірників «А-Бе-Се» [144], які не пропустять навіть святої води. Вони, либонь, додають щось у друкарське чорнило. Здається, насуває неабияка злива.
– Сьогодні? На Сан-Жорді? [145]
– Замисли Господні недовідомі, однак зазвичай вони шкодять тобі, коли тільки можуть.
– Ферміне, я не потерплю в цьому домі блюзнірства.
– Пробач, любове моя. Зараз я ковтну пігулку від агностицизму, і все пройде.
Фермін не брехав. Ось уже кілька днів провіщено незчисленні біблійні лиха, які мали впасти на Барселону, місто книжок і троянд, у день найпрекраснішого з усіх її свят. Експертна рада зібралася в повному складі: Національна метеорологічна служба, радіо «Барселона», «Ванґуардія» і Громадянська гвардія. Останньою краплиною, яка переконала всіх у неминучості нечуваної зливи, були слова знаменитої віщунки мадам Карманьйоли. Віщунка ця була знаменита з двох причин. Перша – це те, що під личиною повновидої німфетки ховався сеньйор із Курналі [146] на ім’я Кукуфате Бротолі, який після довгої служби нотаріусом переродився в бородату жінку й виявив, що в глибині душі завжди мріяв про те, щоб одягатися, як хвойда, і вигойдувати задом під чутливі ритми фламенко. Другою причиною були її непомильні прогнози погоди. Хай там як, а всі були згодні: цьогоріч Сан-Жорді буде тим днем, коли хазяїн навіть собаку з дому не вижене.
– Тоді, либонь, краще тобі зовсім не виходити на вулицю, – порадила Бернарда.
– Не може бути й мови. Дон Міґель де Сервантес і його колега дон Вільям Шекспір недаремно померли одного й того самого дня, 23 квітня. Якщо такі люди врізали дуба цього дня, негоже відступати нам, книгарям. Сьогодні ми поєднуватимемо книжки з їхніми читачами, хоч би сам генерал Еспартеро бомбардував Барселону з замку Монтжуїк.
143
Алкогольний напій, традиційний для північно-західної Іспанії. Продукт перегонки вичавок – зброджених залишків винограду після їх віджиму в процесі виготовлення вина.
145
Día de Sant Jordi (
146
Курналя´-да-Любрагáт (