У мене вже був початок – назва. «Цвинтар забутих книжок». Багато років я носив із собою порожній зошит, на обкладинці якого кучерявими літерами було старанно виведено:
Одного дня Фермін заскочив мене зненацька з ручкою в руці, коли я сидів, втупившись у першу порожню сторінку зошита. Глянувши на обкладинку, він видав звук – щось середнє між бурчанням і пердінням – і прорік:
– Горе тим, чиї мрії зіткані з пера й чорнила, їх бо спіткає чистилище пихи й розчарувань.
– Чи не було б ваше добродійство таким ласкавим перекласти цей високохмарний афоризм на людську мову? – запитав я.
– Коли бачу дурість, на мене завжди находить біблійний настрій, – відказав Фермін. – Це ж ти у нас збираєшся бути письменником. Ось і проведи семантичний аналіз самостійно.
За моїми підрахунками цей magnum opus [155], витвір моєї розпаленої юної уяви, досягне гігантських розмірів, а важити буде близько п’ятнадцяти кілограмів. Я вимріяв, що ця оповідь мала бути поділена на чотири пов’язані між собою частини, які служили б чимось на кшталт дверей до лабіринту історій. Читачеві, що простує сторінками твору, його побудова мала б скидатися на матрьошку, коли з кожної історії виникає наступна, а з тої – ще одна і так далі.
– Це більше схоже на інструкцію, як зібрати з конструктора електропоїзд.
Моя мила Валентина – завжди така прозаїчна.
– Щось спільне з конструктором тут справді є, – визнав я.
Я намагався не соромитися, виголошуючи перед нею цю гучну заяву про наміри, адже цей план я старанно, літера за літерою, уклав у віці шістнадцяти років і вирішив, що половину роботи виконано. Те, що я нахабно запозичив ідею з роману, який подарував Валентині того дня, коли ми познайомилися, себто з «Тіні вітру», турбувало мене найменше.
– Хіба Каракс не написав уже такої книжки? – запитала Валентина.
– Усе в цьому житті вже хтось робив раніше, принаймні те, що варто було робити, – відказав я. – Штука в тому, щоб спробувати зробити краще.
– І тут на сцені з’являєшся ти з усією своєю скромністю молодості.
Уже призвичаєний до відер крижаної води, якими частував мене мій обожнюваний айсберг, я продовжив розповідь із рішучістю солдата, який, волаючи на всю горлянку, вистрибує з шанця й біжить на кулеметний вогонь.
Згідно з моїм досконалим планом, перший том зосередиться на історії читача, а саме мого батька, і на тому, як він у свої юні літа відкриває для себе світ книжок, а заразом і життя, через написаний невідомим автором таємничий роман, що містить незліченні загадки й таємниці, від яких відвисає щелепа. Усе це мало стати підвалиною, на якій кількома помахами пера постане роман, що поєднував би всі літературні жанри, можливі й неможливі.
– А також лікував грип і застуду, – додала Валентина.
Другий том, просякнутий хворобливим і лиховісним присмаком, мав би стати викликом доброзвичайним читачам, розповідаючи моторошні перипетії життя проклятого письменника – образ, списаний безпосередньо з Давида Мартіна, – який від першої особи пові́дає, як стратився розуму, й потягне нас за собою в безодню власного безумства. Це буде оповідач, вартий довіри не більше, ніж Князь пекла, який теж з’явиться на сторінках цього твору. А може, й ні, тому що це все гра, у якій саме читач має зібрати докупи цю крутиголовку й вирішити, яку власне книжку він читає.
– А якщо читач не захоче бавитися в цю гру й утече від тебе?
– Однаково варто спробувати, – відказав я. – Обов’язково знайдеться хтось, хто захоче.
– Письменництво – ремесло для оптимістів, – зробила висновок Валентина.
Третій том, якщо, звісно, читач переживе перші два й не пересяде до іншого трамвая в напрямку до щасливого фіналу, мав би вихопити нас із пекельної безодні й запропонувати історію виняткового персонажа, офіційного голосу й сумління історії, так би мовити. Себто мого названого дядечка, Ферміна Ромеро де Торреса. Його розповідь у дусі крутійського роману покаже нам, як він став тим, ким став, а його численні незгоди в найтемніші роки нашого століття виявлять сюжетні лінії, що пов’язують усі частини лабіринту.
– Принаймні тут посміємося.
– Так, Фермін про це подбає, – погодивсь я.
– І як це все неподобство закінчується?
– Феєрверками, великим оркестром і роботою театральної машинерії на повну потужність.