Серед переліку рехонеадорів [7] увагу чоловіка привернуло ім’я «Фермін Ромеро де Торрес». Очі безквиткового пасажира, якого на той час знали під іншим іменем, котре він незабаром змушений буде покинути в попелі тої війни, пестливо пройшлися по літерах, а губи безгучно повторили слова.
«Гарне ім’я», – подумав чоловік. Музичне. Ба навіть оперне. Саме до пари тому, хто нидіє, подорожуючи «зайцем» по своєму життю. Фермін Ромеро де Торрес, чи то пак худорлявий чоловічок із велетенським носом, що одного – уже недалекого – дня візьме собі це ім’я, останні дві доби провів, переховуючись у нутрощах цього торговельного судна, яке дві ночі тому вийшло з порту Валенсії. Йому дивом вдалося пробратися на борт, заховавшись у скрині зі старими гвинтівками, яку серед іншого вантажу занесли до трюму. Деякі гвинтівки були в зав’язаних чохлах, які мали захистити зброю від вологи, але решту перевозили як є, жужмом. Здавалося, ніж уразити ворога, такі гвинтівки радше схильні були вибухнути в обличчя котромусь нещасливому ополченцеві або й самому Фермінові, якщо він доторкнеться до чого не слід.
Щоб розім’яти ноги й не заклякнути від холоду й вогкості, якими просякли стіни судна, Фермін щопівгодини брався заглядати до ящиків і контейнерів, прагнучи відшукати щось їстівне, або ж, за відсутності такого, просто збавити час. Під час однієї зі своїх вилазок він потоваришував із досвідченим у справах такого роду щуриком, який спершу хоч і ставився з недовірою та осторогою до чоловіка, однак згодом уже сидів, гріючись, у того на колінах і гриз шматки засохлого сиру, які Фермін знайшов у одному з ящиків із припасами. Сир, або ж те, чим була ця цупка й масна субстанція, смаком скидався на мило, і, як підказували Фермінові його гастрономічні чуття, жодна корова чи інша жуйна тварина не доклала руки, чи то пак ратиці, до його створення. Але, хоч хтось мудрий і зауважив колись, що на колір і смак товариш не всяк, злигодні тих днів допомогли Фермінові знайти собі товариша, разом із яким вони насолоджувалися бенкетом, наминаючи сир із таким завзяттям, яке з’являється лише після довгих місяців голодування.
– Друже гризуне, однією з вигод від усіх цих збройних конфліктів є те, що з плином часу будь-яка гидота зрештою смакує як божественна потрава і навіть лайно, уміло насаджене на паличку, зрештою починає видаватися вишуканими французькими делікатесами. Ця напіввоєнна дієта на основі крихт хліба, переполовиненого з тирсою, і юшки з брудної води загартовує твій дух і розвиває смакове сприйняття піднебіння до тої міри, аж доки одного дня ти не переконуєшся, що в часи скрути навіть коркове покриття для стін може бути не гіршим на смак за свинячі шкварки.
Щурик терпляче вислуховував Ферміна, під’їдаючи свою частку з припасів, які роздобув чоловік. Наївшись, гризун часом дрімав коло ніг свого товариша. Фермін спостерігав за ним, відчуваючи, що вони так легко знайшли спільну мову тому, що насправді були подібними між собою.
– Ми з тобою, приятелю, одного поля ягода. Із філософською стійкістю зносимо цю напасть у вигляді мавпи прямоходячої і борсаємося щосили, щоб вижити. Дасть Бог, уже зовсім скоро одного дня ці всі примати вимруть до дідька, долучившись таким чином до диплодоків, мамутів і пташок додо, щоб ви, істоти мирні й діловиті, які задовольняються тим, що сплять, їдять і розмножуються, успадкували цю землю або, принаймні, розділили панування з тарганами і ще якимись жуками.
Якщо пацюк і був незгодний з чоловіком, то цього не показував. Їхнє співіснування ґрунтувалося на приязності й рівноправності, така собі джентльменська угода. Протягом дня вони дослухалися до відгомону кроків і голосів, що відлунювали у ллялі [8]. Зрідка хтось із матросів спускався в трюм, зазвичай аби щось поцупити, і тоді Фермін знову ховався до скрині з гвинтівками, де, заколисаний морем і приспаний запахом пороху, він поринав у дрімоту. Другого дня своєї подорожі, досліджуючи розмаїття дивовиж, захованих у череві цього Левіафана, Фермін, цей сучасний Йона і дослідник Святого Письма на неповній ставці, натрапив на коробку з Бібліями в чудових палітурках. Така знахідка видалася йому щонайменше викличною і оригінальною, однак за браком кращого літературного меню, він узяв одного примірника й за допомогою свічки, також роздобутої серед багажу, читав уголос собі й своєму супутникові вибрані уривки зі Старого Заповіту, який завжди видавався Фермінові набагато цікавішим і захопливішим, ніж Новий.
8
Лляло – водостік у нижній частині трюму на суднах зі сталі, утворений крайнім міждонним листом і зовнішньою обшивкою.