Марі-Сесіль охопила поглядом будинок Поля Оті згори-донизу. Цей житловий район був саме таким, яким вона його собі уявляла: стриманий та вишуканий, йому не треба кричати про себе; він поєднав родинні будинки і приватні квартири. Поки Марі-Сесіль роззиралася, повз неї на велосипеді проїхала якась молода жінка у фіалковому шовковому шарфі та яскравій червоній блузці. Марі-Сесіль відчула, що за нею хтось спостерігає. Не повертаючи голови, вона глянула вгору й побачила, що на балконі найвищого поверху стоїть чоловік, спираючись обома руками на чавунні металеві чорні перила і дивлячись на її авто. Жінка посміхнулася, вона впізнала Поля Оті з фотокарток. Із такої відстані він виглядав зовсім інакше, ніж на світлинах.
Її водій подзвонив у двері. Марі-Сесіль побачила, що Оті обернувся, потім зник за балконними дверима. Поки шофер відчиняв дверцята авта, Оті вже стояв на порозі, готовий вітати гостю.
Марі-Сесіль ретельно дібрала свій одяг: світло-коричнева льняна сукня без рукавів та жакет у тон, по-діловому, але не занадто офіційно. Дуже просто й напрочуд стильно.
Коли вона підійшла ближче, її перші враження тільки посилились. Оті був високим, з гарними манерами, одягнений у звичайний, але гарного крою костюм та білу сорочку. Волосся він зачесав назад, щоб підкреслити витонченість свого худого обличчя. Його погляд здавався гіпнотичним. Під непоказною зовнішністю Марі-Сесіль, однак, розгледіла незламну рішучість.
Утім, за десять хвилин, випивши келих вина, вона мала таке відчуття, ніби вже знала раніше цього чоловіка, з яким зараз мала справу. Нахилившись, щоб загасити свою цигарку у важкій скляній попільничці, Марі-Сесіль посміхнулася:
— Bon, aux affaires[98]. Усередині, гадаю, буде краще.
Оті відійшов убік, щоб пропустити її крізь скляні двері, що вели в досконалу, але без особистих рис господаря, вітальню. Світлі килими та абажури, стільці з високими спинками навколо круглого столу.
— Ще вина? Чи, можливо, ви хочете випити чогось іншого?
— Анісовий лікер, якщо маєте.
— Льоду? Чи води?
— Льоду.
Марі-Сесіль сіла в один зі шкіряних фотелів бежевого кольору, зусібіч роздивляючись маленький скляний столик для кави та спостерігаючи, як Поль змішує напій. Легкий аромат анісових зерен наповнив кімнату.
Оті подав напій Марі-Сесіль, а потім сів у крісло навпроти неї.
— Дякую, — посміхнулася вона у відповідь. — Ну, Полю. Якщо ви не проти, то я б просила вас швиденько переказати усі події в їхній послідовності.
Навіть якщо Поль Оті й був роздратований, то він цього не показав. Марі-Сесіль пильно дивилася на нього, коли він говорив, але його оповідь була зрозумілою і вповні збігалася з тим, що він розказав їй раніше.
— А самі скелети? Їх відвезли до Тулузи?
— Так, до департаменту судової антропології в університеті.
— Коли ви сподіваєтесь на їхню відповідь?
Він видобув з кишені конверт формату А4 й передав їй. «А він вміє подати себе ефектно», — подумала Марі-Сесіль.
— Уже? Дуже швидко.
— Я попросив зробити мені послугу.
Марі-Сесіль поклала пакунок собі на коліна.
— Дякую, я почитаю пізніше, — промовила вона спокійно, — але чому б вам не підсумувати все написане тут. Ви ж читали, гадаю?
— Це лише попередній висновок, конкретніше дізнаємося у ході подальшої роботи, — попередив її Оті.
— Зрозуміло, — кивнула пані де л’Орадор, відкидаючись на спинку фотеля.
— Скелети належать жінці й чоловікові. За оцінкою, це приблизно сьоме — дев’яте століття нашої ери. Чоловічий скелет має ознаки незагоєних ран у ділянці таза і зверху на стегні. Експерти припускають, що їх нанесли незадовго до смерті чоловіка. Є свідчення давніших і вилікуваних переломів на правій руці та ключиці.
— Його вік?
— Дорослий, не надто юний, але й не старий. Десь між двадцятьма та шістдесятьма роками. Вони зможуть звузити цей діапазон після ретельнішого аналізу. У жінки такі ж самі переломи. У неї також перелом черепа, котрий міг статися як унаслідок удару в голову, так і внаслідок падіння. Вона народила щонайменше одну дитину. Є також сліди вилікуваного перелому на її правій нозі та незагоєний перелом у районі ліктя лівиці, між самим ліктем та зап’ястком.
— Причина смерті?