Алаїс спішилася, обережно, щоб не вдарити поранене плече, та віддала повід Тату Ам’єлеві, який мав відвести кобилу до стайні. Її полегшення від того, що вона нарешті вдома, вже минулося. Натомість дівчину огорнула меланхолія, неначе зимовий туман землю. Усі мандрівники опинилися в чиїхось руках: матерів, дружин, тіток, сестер. Алаїс пошукала поглядом Гільєма, але його вже ніде не було видно. Уже в лазні. Навіть її батька не було поруч.
Алаїс перейшла до меншого двору, бажаючи усамітнитися. Весь цей час вона ніяк не могла викинути з голови віршований рядок Раймона де Мірваля, хоча це тільки ще дужче псувало їй настрій. «Res contr’ Amor non es guirens, lai on sos poders s’atura», себто «Немає ліків від кохання, якщо воно тобою володіє».
Коли Алаїс уперше почула цей вірш, тоді почуття любові ще не було їй відоме. Та навіть тоді, коли вона сиділа на головному подвір’ї, обійнявши своїми худенькими ручками ще дитячі коліна й слухаючи трубадура, який співав про розбите серце, вона вже досить добре розуміла це почуття, заховане за словами.
З очей Алаїс бризнули сльози. Розізлившись, вона витерла їх тильною стороною руки. Вона не піддасться почуттю жалю до самої себе. Алаїс сіла на відлюдну лавочку у затінку.
Раніше, ще до весілля, вони з Гільємом часто сиділи й розмовляли тут у південному дворику. Потім дерева взялися позолотою, а землю вкрив килим осіннього листя, що мало колір міді з охрою. Кінчиком туфлі Алаїс малювала візерунки в пилюці, замислившись над тим, як їм із чоловіком помиритися. Алаїс не навчилася таких речей, та й Гільєм не був до цього схильним.
Оріана часто переставала розмовляти зі своїм чоловіком на кілька днів. Потім, так само швидко, як і замовкала, вона знову ставала милою та уважною до Жана — до наступного разу. Як обмаль спогадів залишилося в Алаїс про шлюб її батьків, адже ж і вони мали схожі періоди — темні й світлі.
Алаїс не сподівалася, що в неї буде така сама доля. Коли вона у Михайлів день стояла перед священиком у церкві в червоній вуалі, промовляючи свою весільну обітницю, полум’я від блимаючих червоних свічок кидало хиткі тіні на вівтар, прикрашений зимовими квітами глоду.
Вона вірила тоді, достоту, як і тепер, у кохання, що ніколи не згасне.
До її подруги і наставниці Есклармонд часто зверталися закохані, воліючи повернути чи завоювати чиюсь прихильність, ніжність та любов.
Підігріте вино, змішане з м’ятним листям, пастернаком, травою «люби-мене» (щоб коханий був плідним) та жмутком жовтих примул. Шануючи Есклармонд, Алаїс, однак, завжди відмовлялася від приворотів, вважаючи їх забобонами. Вона не вірила, що кохання можна дістати обманом чи так легко купити.
Вона знала, що інші знахарі часто-густо пропонували небезпечні ритуали чорної магії, здатні причарувати зрадливця або зашкодити йому. Есклармонд застерігала її від цих темних сил, що були очевидним доказом панування диявола на землі. З лихих дій не вийде нічого доброго.
Сьогодні вперше в житті Алаїс зрозуміла, що може штовхнути жінку на такі відчайдушні кроки.
— Filha![103]
Алаїс аж підскочила.
— Де ти була? — промовив Пелетьє, захекавшись. — Я шукаю тебе повсюди.
— Я не чула вас, Paire[104], — відповіла Алаїс.
— Підготовка до оборони Ціутата розпочнеться, щойно віконт приєднається до дружини і сина. Попереду нас чекають дні, коли важко буде звести дух.
— Як ти гадаєш, коли приїде Симеон?
— За день чи два, — насупився батько. — Шкода, що я не переконав його їхати з нами. Проте він упевнений, що йому буде безпечніше серед своїх людей. Можливо, він має рацію.
— А коли він приїде, — наполягала Алаїс, — ти вирішиш, що слід робити? Маю деякі думки про...
Алаїс раптом замовкла, розуміючи, що спершу їй варто перевірити свої припущення, щоб не пошитися в дурні перед батьком. Та Симеоном.
— Думки? — зацікавився Пелетьє.
— Та нічого, — швидко відповіла Алаїс, — я просто хотіла запитати, чи зможу бути присутньою, коли ви знову зберетеся поговорити.
Вона помітила, як на обличчі батька промайнув страх, бачила, що йому важко зголоситися на це.
— Зважаючи на те, як ти нам уже допомогла, — нарешті промовив він, — я гадаю, що ти можеш послухати ухвалу, яку ми винесемо. Хоча, — Пелетьє підняв палець на знак попередження, — маєш чітко усвідомлювати, що ти там лише споглядач. Більше ніякої активної участі в цій справі аж до самого кінця! Я не хочу, щоб ти знову ризикувала.