— І чого вони шукають?
— Вони кажуть, що злочинців, але насправді «добрих людей».
— Однак від чийого імені вони діють? Від імені консулів?
Есклармонд похитала головою.
— Беранже де Рокфора, нашого шановного єпископа; іспанського монаха Домінґо Гузманського та його побратимів-ченців; легата, хто ж що скаже? Вони не виказують самих себе.
— Але ж це проти наших законів стосовно...
Есклармонд притисла палець до вуст:
— Ш-ш-ш! Вони якраз проходять повз наш будинок.
Саме тієї миті потужний удар розбив двері на друзки, які посипались до кімнати. Засув раптом відлетів і з силою вдарився у стіну. До кімнати увірвалися двоє озброєних чоловіків із закритими заборолами шоломів обличчями.
Алаїс схопилася на ноги:
— Я Алаїс Дюма, дочка начальника фортеці Пелетьє. Я вимагаю пояснення, за чиїм наказом ви дієте?
Проте чоловіки не опустили зброї й не підняли заборол.
— Я наполягаю, щоб ви...
Раптом у дверях з’явився хтось у червоному, і, на нещастя Алаїс, увійшла її сестра Оріана.
— Сестро! Що привело тебе сюди та ще й у такий спосіб?
— Я прийшла на прохання нашого батька, щоб супроводити тебе назад до Шато Комталь. Те, що ти несподівано залишила вечірню службу і зникла кудись, уже дісталося і його вух. Боячись, що з тобою може трапитися щось жахливе, він відправив мене на розшуки.
«Брешеш», — промайнуло в голові у Алаїс.
— Він ніколи б так не подумав, якби ти сама не змусила його до цього, — одразу ж заперечила вона. — А забирати мене з такими до зубів озброєними охоронцями теж його ідея?
— Ми всі дуже переживаємо за тебе, — запевнила її сестра, злегка посміхаючись, — зізнаюся, вони-таки трохи перестаралися.
— Тобі немає жодної потреби перейматися цим. Коли я буду готова повернутися до Шато Комталь, я прийду туди сама.
Алаїс раптом зрозуміла, що Оріана не зважає на неї. Її очі пильно оглядали кімнату. Алаїс відчула у животі холод. Невже Оріана підслуховувала їхню з Есклармонд розмову?
Вона одразу ж змінила тактику:
— А з іншого боку, я можу приєднатися до вас зараз. Я закінчила тут свої справи.
— Справи, сестро?
Із цими словами Оріана почала блукати кімнатою, пробігаючи руками по спинках стільців та по поверхні столу. Вона підняла віко однієї зі скринь, що стояла в кутку, потім із грюкотом опустила його. Алаїс схвильовано спостерігала за старшою сестрою.
Потім Оріана зупинилася на порозі приймальні Есклармонд.
— Що ти тут робиш, sorcière[106], — нарешті промовила з презирством, уперше звернувшись до Есклармонд, — ліки та закляття для божевільних? — Вона з відразою заглянула до кімнати, потім негайно відступила. — Чимало людей стверджують, що ти є відьмою, Есклармонд із Сервіана, або faitilhièr[107], як кажуть місцеві мешканці.
— Як ти смієш говорити з нею таким тоном? — крикнула Алаїс.
— Буду дуже рада показати вам усе, пані Оріано, якщо ваша ласка, — спокійно відповіла Есклармонд.
Оріана раптом схопила Алаїс за руку.
— З тебе вже досить, — просичала вона, впиваючись нігтями у ніжну шкіру Алаїс. — Ти ж сказала, що готова повернутися до Шато Комталь, то ходімо з нами.
Перш аніж Алаїс усвідомила, що відбувається, вони опинилися на вулиці. Солдати йшли позаду неї так близько, що вона відчувала їхнє дихання на потилиці. Раптом вона згадала слабкий запах пива та грубу руку, що затуляла їй рота.
— Мерщій! — звеліла Оріана, штовхаючи її у спину.
Заради безпеки Есклармонд, Алаїс відчувала, що мусить підкоритися бажанням сестри. На розі вулиці Алаїс змогла кинути на будинок останній погляд через плече. Есклармонд стояла на порозі. Вона швидко підняла палець і притисла до вуст. Зрозумілий жест — не говорити нічого.
Розділ 36
Пелетьє потер очі й потягнувся, щоб трохи розім’яти задубілі кості.
Багато годин тому із Шато Комталь вирушили посланці з листами до шістдесяти васалів Тренкавеля, які ще не прибули до Каркассони. Найсильніші васали були в усьому незалежні від віконта, крім імені. Тому Пелетьє переконав віконта Тренкавеля радше просити, ніж наказувати їм. Кожен лист якнайточніше описував загрозу. Французи збиралися на кордонах, готуючись до нападу, якого Південь ще не бачив. Гарнізон, що стояв у Каркассоні, треба було зміцнювати. Потрібно було виконати свій обов’язок вірності й набрати якомога більше відданих мужів.
— A la parfin[108], — промовив Тренкавель, розтоплюючи над вогнем віск, перш аніж поставити на лист свою печатку. — Нарешті.