Якби тільки вона зателефонувала Еліс! Ще одна помилка. Шелаг було цікаво, чи й досі Еліс намагалася дістатися її, чи вже здалася. Якби Еліс зателефонувала до гуртожитку на місці розкопок і дізналася, що вона пропала, то б зрозуміла, що щось негаразд, хіба ні? Цікаво, як там Ів? Чи Брейлінґ телефонував до поліції?..
Очі Шелаг уже повністю звикли до темряви. Схоже радше на те, що ніхто не підозрює, що вона зникла. Кілька її колег оголосили про свої наміри взяти вихідні на кілька днів, поки ситуація не буде розв’язана. Либонь, вони думають, що вона вчинила так само.
Певний час тому Шелаг здолала голод, але тепер їй хотілося пити. Вона почувалася так, неначе проковтнула цілий величезний шматок наждачного паперу. Та маленька кількість води, яку їй дали, вже вичерпалась, і її губи потріскалися там, де вона їх облизувала знову й знову. Шелаг спробувала пригадати, скільки пересічна людина може пробути без води. День? Тиждень?
Дівчина почула шурхіт гравію. Серце перестало калатати, а адреналін нуртував у її тілі, як завжди, коли вона чула цей звук надворі. Досі ще ніхто сюди не заходив.
Шелаг рвучко сіла, коли висячий замок було відімкнено. Почувся важкий гуркіт, ланцюг упав долі, сам складаючись у кільця з глухим брязкотінням, потім вона почула, як заскреготали двері на незмащених завісах. Шелаг відвернулася від яскравого денного світла, що раптово увірвалося в пітьму халупи, і темний кремезний чоловік пірнув під перемичку дверей. Він був одягнений у піджак, незважаючи на спеку, а його очі ховалися за сонцезахисними окулярами. Інстинктивно Шелаг притислася до стіни, присоромлена від того, що відчула тугий клубок страху в своєму животі.
Чоловік перетнув халупу двома кроками, схопив мотузку і ривком поставив Шелаг на ноги. Потім зі своєї кишені він витяг ножа.
Шелаг відсахнулася, намагаючись вирватися з його рук.
— Non[118], — прошепотіла вона. — Будь ласка.
Вона ненавиділа свій благальний тон, але не могла вчинити інакше. Страх повністю знищив її гордість.
Чоловік посміхнувся, він підніс лезо до її горла, показавши ряд гнилих зубів, що були жовтими від куріння. Він обійшов дівчину і розрізав мотузку, якою Шелаг було прив’язано до стіни, а потім люто шарпнув за її кінець. Знесилена Шелаг утратила рівновагу і важко впала навколінки.
— Я не можу йти. Вам слід мене розв’язати, — вона кинула погляд на ноги. — Mes pieds[119].
Чоловік на мить завагався, потім розрубав товстіші вузли на її кісточках у такий спосіб, наче він різав не мотузку, а м’ясо.
— Lève-toi. Vite![120] — він замахнувся рукою, неначе хотів ударити Шелаг, але потім ще раз смикнув за мотузку, притягуючи її до себе. — Vite!
Затерплі ноги боліли, але Шелаг боялася не послухатись його. Її кісточки були вкриті ранами, тому шкіра нила під час кожного руху, посилаючи больові імпульси до її литок.
Земля хиталася і втікала з-під її ніг, коли Шелаг вийшла на денне світло, спотикаючись. Сонце палило нестерпно. Вона почувалася так, ніби воно обпікало її сітківку. Повітря було гарячим і вологим водночас. Споруди на подвір’ї здавалися присадкуватими й нагадували злісного Будду.
Трохи відійшовши від своєї в’язниці, під яку було пристосовано одну з колишніх загород для худоби, Шелаг змусила себе роззирнутися навколо, розуміючи, що то може бути її єдина нагода дізнатися, де вони її тримають. «І хто вони такі», — додала про себе дівчина. Попри все, вона не була впевнена.
Це почалося десь у березні. Він був дуже чарівним, люб’язним та лагідним, робив майже усе заради неї. Чоловік працював не сам, а, як він пояснив, від імені ще когось, чиє ім’я він зволів тримати у таємниці. Від неї він хотів лишень одного телефонного дзвінка. Просто інформацію і більше нічого. Чоловік навіть був готовий заплатити досить кругленьку суму. Дещо пізніше її обов’язки змінилися: вони вже стосувалися почасти здобуття інформації, почасти доставки. Озираючись назад, Шелаг не могла втямити, коли саме в неї виникли сумніви.
Клієнт не підпадав під звичайний опис довірливого колекціонера, згодного переплачувати, не ставлячи запитань. Перш за все, він виглядав надто молодим. Зазвичай колекціонери скидалися на середньовічних мисливців — підозріливих, забобонних, тупих та одержимих. Натомість цей чоловік був геть зовсім іншим. Уже навіть це мало б стривожити її.