Выбрать главу

— Час — це та єдина річ, якої нам бракує, моя маленька Алаїс, — промовив він ніжно. — Але, якщо Господь дозволить, я взавтра прийду знову.

Алаїс подумала про Книги і відповідальність, що лежала на її плечах. Як скоро вона покине його. Я можу ніколи більше його не побачити. Струни її серця болісно забриніли. Алаїс вагалася, але раптом обійняла свого чоловіка дуже міцно, неначе хотіла відчеканити його обриси на своєму тілі.

Так само швидко відпустила Гільєма з обіймів.

— Усі в руках Божих, — нарешті промовила вона, — а тепер, будь ласка, йди, Гільєме.

— То взавтра?

— Побачимо.

Алаїс стояла як укопана, міцно стиснувши руки, щоб не було видно, як вони тремтять, аж доки за Ґільємом не зачинилися двері. Потім, заглиблена у свої думки, Алаїс підійшла до столу, їй було цікаво, що саме привело його до неї. Кохання? Жалощі? Чи щось інше?

Розділ 46

Симеон поглянув на небо. Сірі хмари купчилися, заступаючи сонце. Він уже відійшов трохи від поселення, але хотів повернутися до свого помешкання раніш, аніж почнеться гроза.

Дійшовши до узлісся, що відокремлювало рівнини за межами Каркассони від річки, старий юдей стишив ходу. Він важко дихав, бо був уже надто старезним для таких піших прогулянок. Симеон зіперся на ціпок і послабив комір свого вбрання. Вже не так і далеко. Естер, либонь, приготувала їжу, що чекає на нього, а може, й трохи вина. Сама думка відновила Симеонові сили. Можливо, Бертран мав рацію: мабуть, усе скінчиться до весни.

Симеон не помітив двох чоловіків, які йшли за ним назирці. Він не бачив, коли напасник підняв руку з кийком і різко вдарив його по голові. Темрява огорнула Симеона.

* * *

Коли Пелетьє дістався Нарбонських воріт, навколо вже зібралася юрба.

— Дайте дорогу! — закричав Пелетьє, відштовхуючи кожного, хто стояв на його шляху. Якийсь чоловік рачкував по землі, кров текла з рани на його чолі.

Над чоловіком нависли двоє озброєних солдатів, напрямивши свої списи в горло нещасного. Мабуть, він був музикою. Його барабан було пробито, а сурму зламано навпіл і відкинуто геть, неначе кістки на бенкеті.

— Що, заради Всевишнього, тут коїться? — загримів Пелетьє. — У чому провина цього безталанця?

— Він не зупинився, коли йому наказали, — відповів старший солдат, обличчя якого скидалося на мозаїку зі шрамів та слідів від ран, — він не мав дозволу.

Пелетьє нагнувся до музики.

— Я Бертран Пелетьє, начальник фортеці. Що привело тебе до Каркассони?

Чоловік раптом широко розплющив очі.

— Начальник фортеці Пелетьє? — пробурмотів він, чіпляючись за руку Бертрана.

— Так, це я. Говори, друже.

— Besièrs es presa.[134]

Жінка, яка стояла поруч, ледве стримала крик і затулила рота рукою. Приголомшений новиною, Пелетьє зірвався на ноги.

— Гей ви, — вигукнув він, — залиште когось, хто змінить вас на варті, й допоможіть віднести цього чоловіка у замок. Якщо він не зможе говорити через ваше поводження з ним, це буде тільки гірше для вас.

Потім Пелетьє повернувся до натовпу.

— Добре запам’ятайте те, що я зараз скажу, — прокричав він. — Нізащо й нікому не розповідайте про те, свідками чого ви тут стали. Невдовзі ми дізнаємось усю правду.

Коли процесія досягла Шато, Пелетьє наказав, щоб пораненого віднесли на кухню і там перев’язали його рани, поки він повідомить віконта Тренкавеля про те, що трапилося. Музику нагодували медом і напоїли солодким вином, а дещо пізніше привели до головної вежі.

Чоловік був блідий, але контролював себе. Боячись, що ноги не втримають нещасного, Пелетьє звелів принести лавку і посадити на неї свідка.

— Скажи нам своє ім’я, amic[135], — промовив до нього начальник фортеці.

— П’єр де Мюрв’єль, пане.

Віконт Тренкавель сидів посередині, а його союзники оточили його півколом.

— Benvenguda[136], П’єр де Мюрв’єль, — сказав віконт, — маєте для нас якісь новини?

Сидячи прямо, мов стріла, з обличчям білим, як молоко, чоловік прочистив горло і почав розповідати. Народився він у Без’єрі, хоча останні кілька років провів при дворах Наварри та Арагону. Він справді був музикою, вивчившись своєму ремеслу в самого Рамона Мірваля, найкращого трубадура на всьому Півдні. Він дістав офіційне запрошення від сюзерена Без’єра. Маючи таку чудову нагоду знову побачитися з рідними, чоловік прийняв запрошення і повернувся додому.

вернуться

134

Без’єр захоплено (окс.).

вернуться

135

Друже (окс.).

вернуться

136

Вітаю (окс.).