Уїл кивнув:
— Треба спуститися сходами, потім іти коридором, аж поки втрапиш до якоїсь дивної зали. Єгипетські символи на стіні, посередині вівтар із символом лабіринту, якраз таким, як ти описала. Тепер... — він зробив паузу. — Стаття в газеті. Те, що твоя подруга мала цю адресу...
— Ти робиш висновки, ґрунтуючись на мізерній кількості фактів, — відповіла Еліс.
Уїл опустив край гобелена і попрямував до кімнати на протилежному боці холу. Повагавшись якусь мить, Еліс також рушила за ним.
— Що ти робиш? — прошепотіла вона, коли Уїл відчинив двері.
Вхід до бібліотеки був неначе поверненням назад у часі. Кімната мала офіційний вигляд й атмосферу чоловічого клубу. Віконниці було прикрито, і на підлогу падали промені жовтуватого світла, немов смуги золотавого одягу. У повітрі розливалося відчуття стабільності, запах давнини та поліролю.
Книжкові полиці стояли вздовж трьох стін аж під саму стелю, для зручності тут були пересувні драбини, що давали змогу діставати книги з найвищих полиць. Уїл добре знав, куди йти. Бібліотека мала цілий відділ книжок, присвячених Шартру, томики фотографій стояли поруч із серйознішими дослідженнями з архітектури та суспільної історії.
Стурбовано поглядаючи на двері, Еліс побачила, що Уїл дістав книгу із сімейним гербом, витісненим на палітурці, й поніс її до столу. Еліс дивилася Уїлові через плече, коли він гортав сторінки. Глянцеві світлини, старі мапи Шартра, рядки тексту та малюнки, виконані чорнилом, — усе миготіло, доки Уїл не знайшов те, що шукав.
— Що це?
— Книжки про будинок сім’ї де л’Орадор. Цей будинок, — промовив він. — Родина мешкає тут вже кілька сотень років відтоді, як споруду звели.
Уїл погортав ще трохи, доки не знайшов потрібної сторінки.
— Ось, — нарешті промовив він, перевертаючи книгу так, щоб Еліс могла нормально її роздивитися, — це він?
В Еліс аж дух перехопило.
— О Боже, — тільки й прошепотіла вона.
Перед нею був досконалий малюнок її лабіринту.
Вони обоє аж підскочили, раптом почувши грюкіт вхідних дверей.
— Уїле, двері! Ми залишили їх відчиненими!
Еліс чула приглушені голоси в холі — чоловічий та жіночий.
— Вони йдуть сюди, — ледве видихнула Еліс.
Уїл вклав книжку їй до рук.
— Швидше, — прошепотів він, вказуючи на величезну тримісну софу, що стояла під вікном. — Дозволь мені все владнати.
Еліс схопила свою сумку, підбігла до софи й забилася в щілину між нею та стіною. Насичений запах потертої шкіри, сигаретного диму і пилу лоскотав їй ніс. Еліс почула, як Уїл замкнув книжкову шафу, а потім зупинився десь посеред кімнати саме тієї миті, коли двері бібліотеки зі скрипом відчинилися.
— Qu’est-ce que vous faitez là?[151] — пролунав молодий чоловічий голос.
Трохи схиливши голову, Еліс могла бачити постаті двох чоловіків, що віддзеркалювалися у скляних дверцятах столика. Прибулець був молодим і високим, приблизно такої самої статури, як Уїл, хоча дещо незграбніший. Він мав кучеряве чорне волосся, високе чоло та аристократичний ніс. Еліс насупилася. Молодий чоловік нагадував їй когось.
— Привіт, Франсуа-Батист, — відповів Уїл. На думку Еліс, його голос звучав фальшиво, неприродно радісно.
— Якого дідька ти тут робиш? — повторив Франсуа англійською.
Уїл вказав на журнал, який щойно взяв зі столу.
— Просто зайшов, щоб знайти почитати щось.
Франсуа-Батист пробігся очима по назві й розсміявся:
— Здається, це не твоє.
— Ти здивований?
Хлопець підступив на кілька кроків.
— Ти не протримаєшся тут довго, — промовив він тихо, але різко, — вона знудиться з тобою й викине геть, як і решту. Ти ж навіть не знав, що вона поїхала з міста, чи не так?
— Усе, що відбувається між нею та мною, зовсім тебе не стосується, тож якщо не заперечуєш...
Франсуа-Батист підійшов і став навпроти нього...
— Поспішаєш?
— Не тисни на мене, Франсуа-Батист, я тебе попереджую.
Хлопець поклав руку Уїлові на груди, щоб зупинити його, але Уїл скинув її.
— Не торкайся мене!
— Або що ти зробиш?
— Ça suffit[152].
Обидва чоловіки одразу ж обернулися на цей голос. Еліс також напружилася, воліючи краще розгледіти, проте жінка ще не підійшла досить близько, щоб її можна було добре роздивитися.
— Що відбувається? — грізно запитала вона. — Сперечаєтеся, неначе хлопчиська. Франсуа-Батист! Уїльям!