Вона почувалася також і обманутою, усвідомлюючи неправдивість chansons à gestes[166], що їх вона так любила в дитинстві. У війні нема нічого шляхетного, є тільки страждання.
Спустившись зі стіни у двір, Алаїс приєдналася до інших жінок, що вже чекали біля воріт. Вона молилася, щоб Гільєм був серед вояків, котрі вижили.
Будь тільки цілим і неушкодженим.
Нарешті вони почули стукіт копит на мосту. Алаїс побачила свого чоловіка прямо перед собою, і її настрій одразу покращився. Його обличчя та обладунки були заляпані кров’ю і вкриті попелом, а очі відбивали всю жорстокість бою, але він не був поранений.
— Ваш чоловік бився дуже мужньо, пані Алаїс, — промовив віконт Тренкавель, помітивши, що вона також стоїть у натовпі, — він убив багатьох і врятував життя ще більшій кількості людей. Ми вдячні йому за мужність і вправність. — Алаїс зашарілася. — Скажіть мені, де ваш батько?
Дівчина вказала на північно-східний кут двору.
— Ми спостерігали за битвою з критих галерей, Messire.
Гільєм спішився і віддав повід своєму конюхові.
Алаїс підійшла до нього обережно, не впевнена в тому, чи він її прийме:
— Мій пане!
Гільєм узяв її бліду руку і підніс до своїх уст.
— Тьєррі тяжко поранено, — промовив він тихо, — його зараз принесуть.
— Messire, мені так шкода.
— Ми ж з ним як брати, — вів далі Гільєм, — Альзе також. Ми ж майже однолітки — заледве місяць різниці. Ми завжди стояли один за одного, разом працювали, щоб заплатити за кольчугу та мечі. Нас разом посвятили в рицарі підчас Великого посту.
— Я знаю, — відповіла дружина, прихиляючи його голову до себе. — Ходи-но сюди, дай я допоможу тобі, потім подивлюся, що можна зробити для Тьєррі.
Алаїс бачила, що в очах чоловіка блищать сльози. Вона поспішила, знаючи, що він не хотів би, щоб вона бачила, як він плаче.
— Ходімо, Гільєме, — промовила вона, — відведи мене до нього.
Тьєррі принесли до Великої зали разом з іншими тяжкопораненими. Вмираючі та поранені лежали трьома широкими рядами. Алаїс і ще деякі жінки робили все від них залежне. Із волоссям, заплетеним у косу, Алаїс виглядала як дівчинка-підліток.
Минуло чимало часу, повітря в замкненій кімнаті ставало дедалі неприємнішим, а мухи — все настирливішими. Більшу частину часу Алаїс із іншими жінками невтомно працювала в тиші, знаючи, що невдовзі розпочнеться нова битва. Священики ходили між вмираючими та пораненими, сповідаючи і причащаючи солдатів. Сховавшись під чорними сутанами, двоє катарських священиків утішали своїх вірних.
Рани Тьєррі були серйозними. Його вдарили мечем кілька разів. У хлопця було розбито щиколоток, спис прохромив йому стегно, роздробивши всередині кістку. Алаїс знала, що Тьєррі втратив забагато крові, але заради Гільєма робила все можливе. Вона підігріла відвар із коренів та листя живокосту в гарячому воску, а потім, остудивши, наклала його на рани як компрес.
Залишивши Гільєма посидіти з другом, Алаїс звернулася до тих, хто мав найбільші шанси вижити. Вона розчинила порошок із коріння дудника у гарячій воді і за допомогою кухарчуків, які несли за нею відра з рідиною, вливала ложку ліків у рот тим, хто ще міг ковтати. Якщо вона прожене інфекцію й очистить їхню кров, то поранені зможуть вижити.
Алаїс підходила до Тьєррі, щоб поміняти компрес і пов’язки, щойно випадала вільна хвилина, навіть тоді, коли було уже видно, що надії немає. Він більше не приходив до тями, а його шкіра набула біло-синього відтінку. Алаїс поклала руку на плече Гільєма.
— Мені шкода, — прошепотіла вона. — Він довго не протримається.
Гільєм мовчки кивнув.
Алаїс пішла у найвіддаленіший куток зали. Коли вона проходила, молодий рицар, трохи старший від неї самої, тихо скрикнув. Вона зупинилась і схилилася над ним. Його ще дитяче обличчя скривилося від болю та розпачу, губи потріскались, а очі, що колись були карими, закотилися від страху.
— Тихіше, — прошепотіла вона, — у тебе є хтось?
Хлопець спробував похитати головою. Алаїс погладила його чоло рукою і відгорнула тканину, якою його було прикрито. Та одразу ж кинула її. Плече хлопця було роздроблене. Білі кістки виглядали з розірваної шкіри, неначе уламки корабля під час відпливу. Крім того, на боку була зяюча діра, з якої безперервно витікала кров, утворюючи калюжу навколо пораненого.