— Я знайшов мадам Алаїс у такому стані, мій пане.
— І вона ніяк не пояснила причину цього... причину її стану?
— Ні, мосьє. Тільки те, що їй конче потрібно вас побачити.
— Чудово. А тепер залиш нас, будь-ласка. Я покличу тебе, коли ти мені знадобишся.
Алаїс почула, як зачинилися двері. Потім вона відчула важку татову руку на своєму плечі. Він підвів її до лави, що стояла під однією зі стін пивниці, й посадив.
— Ходи сюди, донечко, — сказав він тихо.
Нахилившись, він прибрав з її обличчя пасмо волосся.
— Це на тебе не схоже. Розкажи-но мені, що трапилося.
Алаїс спробувала ще раз опанувати себе, ненавидячи тривогу й ту цікавість, причиною якої вона стала. Витерши заплакані й замурзані щоки хустинкою, що їй дав батько, вона промокнула також почервонілі очі.
— Випий ось це, — промовив Пелетьє, простягаючи їй кухоль вина. Він опустився на лаву поряд. Старе дерево прогнулося й зарипіло під його вагою. — Франсуа вже пішов. Тут немає нікого, крім нас. Ти маєш заспокоїтись і розказати, що спричинило такий твій стан. Це через Гільєма? Невже він зробив щось таке, що тебе дуже засмутило? Коли так, то даю тобі слово, що я...
— Це не через Гільєма, тату, — перервала його Алаїс. — Це не пов’язано ні з ким...
Вона звела очі й одразу ж зніяковіло опустила їх. Сидячи перед батьком у такому стані, дівчина почувалася приниженою.
— Тоді що? — наполягав він. — Як я зможу тобі допомогти, якщо ти мені не розповіси, що все-таки сталося?
Вона важко ковтнула, відчуття провини та жаху не давали їй змоги почати розповідь.
Пелетьє взяв її за руку.
— Ти вся тремтиш, Алаїс.
Вона чула в його голосі турботу й любов, розуміла, яких зусиль він докладав, щоб не піддатися страху.
— І поглянь на своє вбрання, — сказавши це, він підняв пальцями поділ її сукні. — Воно мокре та брудне.
Алаїс помітила, який він втомлений, стурбований і розгублений через її підупад, хоча дуже намагається не показувати цього. Зморшки на його чолі скидалися радше на борозни. Як вона раніше не спостерігала, що волосся на його скронях подекуди вкрилося сивиною?
— А я й не знав, що тобі може бракувати слів, — промовив батько, намагаючись порушити її мовчанку. — Ти маєш розказати мені, що до чого.
Його слова були сповнені величезної любові та ніжності, й це краяло їй серце.
— Я боюся, що ви розсердитесь, Paire[13]. І це буде цілком справедливо.
Він напружився, але посмішка не зійшла з його обличчя.
— Обіцяю не лаяти тебе, Алаїс. А зараз не мовчи, розповідай.
— Навіть якщо я скажу, що ходила до річки?
Він вагався, проте взнаки не подав.
— Навіть тоді.
«Що раніше розкажеш, то швидше заспокоїшся», — подумала Алаїс.
Вона склала руки на колінах і почала:
— Цього ранку, якраз удосвіта, я ходила до річки — на галявину, куди часто ходжу збирати рослини.
— Сама?
— Так, сама, — відповіла вона, зустрівши його пильний погляд, — я знаю, що давала слово, Paire, та прошу вибачити мій непослух.
— Пішки?
Вона кивнула і зачекала, доки він не дозволить їй говорити далі.
— Я була там певний час і не бачила жодної живої душі. Коли я збирала свої речі, щоб повернутися додому, то помітила у воді, як я тоді гадала, купу одягу гарної якості.
— Насправді ж...
Алаїс знову зупинилася, відчуваючи, що блідне.
— Насправді, то було тіло... Чоловіка... Досить старого. Він мав чорне кучеряве волосся. Спочатку я подумала, що він втопився. Не розгледіла. Згодом я помітила, що йому перерізано горло.
Батько здригнувся.
— Ти не торкалася тіла?
— Ні, — у відповідь вона затрусила головою і ніяково опустила очі. — Перелякавшись цього мерця, я, либонь, стерялася з розуму і втекла, покинувши всі свої речі. Я думала лише про те, що мушу мерщій вибратися звідти та розповісти тобі.
Пелетьє спохмурнів.
— І ти нікого не бачила?
— Анікогісінько. Та помітивши тіло, я злякалася того, що люди, які вбили чоловіка, могли бути десь поряд, — її голос затремтів. — Я уявляла навіть, що відчуваю на собі їхні погляди, що вони стежать за мною. Мені так здавалося.
— Отже, ти не поранена, — промовив батько, ретельно добираючи кожне слово. — Ніхто і ніяк не зашкодив тобі?
Вона зрозуміла, що він мав на увазі, це було видно з її розпашілих щік.
— Ні, хіба що мою гордість принижено, ні... й ти втратив гарне ставлення до мене...