— Madomaisèla[178] Таннер, — промовив Одрік Беяр. Його голос був глибоким і старим, неначе вітер у пустелі. — Benvenguda[179]. Я знав, що ви прийдете. — Він відступив, щоб дати Еліс змогу пройти всередину.
Нервуючись, Еліс незграбно зайшла на ґанок і вступила до кімнати, все ще відчуваючи на собі силу його погляду. У неї було таке відчуття, неначе він намагався зафіксувати кожну її рису в пам’яті.
— Мосьє Беяр... — почала Еліс, але одразу ж замовкла.
Вона не могла придумати, про що його спитати. Його задоволення й подив від того, що вона-таки приїхала, поєднаний з вірою в це, унеможливлювали звичайну розмову.
— Ви схожа на неї, — повільно промовив чоловік. — Ваше обличчя має чимало її рис.
— Я бачила її тільки на фото, але теж так гадаю.
Беяр посміхнувся.
— Я маю на увазі не Грейс, — промовив він тихо, потім відвернувся, ніби сказав уже й так забагато. — Будь ласка, сідайте.
Еліс потайки озирнулася, відзначивши про себе брак сучасних речей. Ні світла, ні тепла, ні електрики. Їй стало цікаво, чи в нього взагалі є кухня.
— Пане Беяр, — почала Еліс, — мені дуже приємно з вами познайомитися. Мені вельми цікаво... звідки ви знали, де мене знайти?
І знову Одрік посміхнувся.
— Невже це важливо?
Еліс подумала хвильку і зрозуміла, що-таки ні.
— Madomaiséla Таннер, я знаю що сталося на піку Суларак. У мене одне запитання, яке я мушу вам поставити, перш аніж продовжимо розмову. Ви знайшли Книгу?
Понад усе Еліс кортіло сказати, що так.
— На жаль, ні, — відповіла Еліс, хитаючи головою. — Він також питав мене про це, але я її не бачила.
— Хто?
Еліс насупилася:
— Чоловік на ім’я Поль Оті.
Беяр кивнув.
— А, так, — він сказав це таким тоном, що Еліс відчула: їй не треба нічого пояснювати.
— Але, гадаю, ви знайшли ось це?
Із цими словами Беяр підняв свою ліву руку і поклав її перед нею на столі, неначе молода дівчина, що вихваляється обручкою. На свій подив, Еліс побачила на його великому пальці кам’яну каблучку. Вона посміхнулася. Ця каблучка була їй такою знайомою, хоча вона тримала її в руках лише кілька секунд.
Еліс важко ковтнула.
— Можна мені?
Беяр зняв каблучку з пальця. Еліс узяла її й покрутила в руках, знову почуваючись незручно під його пильним поглядом.
— Вона належить вам? — почула свій голос дівчина, боячись, що він зараз скаже «так» і підтвердить усі її страхи.
Беяр трохи помовчав.
— Ні, — відповів він нарешті, — хоча в мене є така сама.
— Тоді чия вона?
— Ви не знаєте? — перепитав Беяр.
На мить Еліс здалося, ніби вона знає. Однак потім раптове озаріння зникло, поступившись місцем здоровому глузду.
— Я не впевнена, — ніяково промовила вона, хитаючи головою, — але, гадаю, бракує ось цього. — І Еліс витягла з кишені маленький кам’яний диск із лабіринтом. — Він лежав разом з генеалогічним деревом у будинку тітки. — Дівчина віддала диск Беярові. — Це ви його їй послали?
Беяр не відповів. Згодом він сказав:
— Грейс була чарівною жінкою, високоосвіченою та розумною. Підчас нашої першої з нею зустрічі ми з’ясували, що маємо спільні інтереси, а також однаковий досвід.
— Для чого ця річ? — раптом спитала Еліс, не бажаючи, щоб її запитання відхиляли.
— Диск називається merel. Раніше їх було досить багато. А тепер залишився тільки цей, — відказав Беяр.
Еліс зачудовано дивилася, як Одрік уставив диску відповідну заглибину на каблучці.
— Aqui[180], — сказав він, потім посміхнувся і знову надів каблучку на великий палець.
— Це тільки прикраса, чи воно ще для чого служить? — поцікавилась Еліс.
Тепер Беяр посміхнувся так, немов вона щойно склала якийсь невідомий їй іспит.
— Це ключ, що був потрібен, — тихо промовив він.
— Потрібен для чого? — не вгавала Еліс.
Беяр знову не відповів, зате навіщось запитав:
— Алаїс приходить до тебе інколи у снах, чи не так?
Еліс була здивована такою різкою зміною теми розмови. Вона навіть не знала, як і реагувати.
— Ми ховаємо в собі минуле — в наших кістках, у крові, — вів далі Одрік. — Алаїс була з тобою постійно, усе твоє життя, вона спостерігала за тобою. У вас із нею є чимало спільного. Алаїс була дуже сміливою і мала приховану рішучість, як і ти. Алаїс була вірною і стійкою, як, гадаю, і ти, Еліс, — Беяр замовк і знову посміхнувся своїй гості, — у неї також були сни — про старі дні, а також про початок. Ті сновидіння оприявнювали її долю їй самій, хоча вона й відмовлялася її приймати. Так само і твої сни тепер висвітлюють твою дорогу.