— Безпечна гора, — бовкнула Еліс, а потім почервоніла, усвідомивши, що повертає Одрікові його власні слова.
— Багато років тому, ще до початку хрестових походів, зверхники катарської церкви попросили володаря Монсеґюра, Раймона де Перейля, відбудувати розвалений замок та зміцнити самі фортифікації. До 1243 року цим гарнізоном командував П’єр-Роже де Мірпуа, у чиєму маєтку навчався Саже. Боячись за Бертранду та Харифа, Алаїс відчувала, що їм більше не можна перебувати в Лос-Серес, тому Саже запропонував Мірпуа свої послуги, і вони приєдналися до масового виїзду в Монсеґюр.
Одрік кивнув.
— Їх спостерегли під час подорожі. Можливо, їм слід було розділитися. Ім’я Алаїс тепер опинилося в списку інквізиції.
— Алаїс була катаркою? — раптом запитала Еліс, усвідомивши, що вона досі цього не знає.
Беяр зробив паузу.
— Катари вірили, що цей світ, який ми можемо бачити, чути, відчувати на нюх, смак, дотик, створено дияволом. Вони також вірили, що чисті душі з Господнього царства диявол облудою ув’язнив у тілесних оболонках тут, на землі. Вони були впевнені, що коли житимуть побожно й гідно завершать свої дні, то їхні душі звільняться від пут і повернуться до Господа в славетний рай. Якщо ж ні, то протягом чотирьох днів їхні душі перевтіляться і знову повернуться на землю, щоб пройти новий цикл.
Еліс згадала слова з біблії Грейс: «Хто народився від плоті, той плоть, а хто народився від Духа, той Дух».
— Ти маєш усвідомити лише те, що «добрих людей» любили всі ті, кому вони служили. Вони не правили служб, беручи шлюб, хрестячи дітей чи ховаючи померлих. Вони не накладали ніяких податків, не вимагали жодних десятин. Є історія про те, як катарський священик зустрів селянина, котрий стояв навколішки в одному з кутків свого поля.
«Що ти робиш?» — запитав священик.
«Дякую Богу за те, що він виростив такий гарний врожай», — відповів чоловік. Священик посміхнувся і допоміг селянинові звестися на ноги.
«Це не Господня робота, а твоя власна. Це твої руки копали ґрунт навесні, й ти доглядав рослини». — Беяр підняв очі на Еліс. — Розумієте?
— Здається, так, — була її відповідь, — вони вірять у те, що кожна особистість сама контролює своє життя.
— У межах простору й часу, в яких ми народилися, так.
— Та невже Алаїс сповідувала такі погляди? — не вгавала Еліс.
— Алаїс була дуже схожою на катарів. Вона допомагала людям і ставила інтереси інших вище за власні. Алаїс справді хотіла жити й думати правильно, не звертаючи уваги на те, що диктували традиції й звичаї. — Беяр усміхнувся. — Як і «добрі люди», вона вірила, що Страшного суду не буде, що зло, яке вона бачила навколо себе, не є Господньою справою. Проте Алаїс не була катаркою. Вона просто була жінкою, що вірила в світ, який можна бачити й до якого можна доторкатися.
— А як щодо Саже?
Одрік не відповів прямо.
— Термін «катар» зараз є широко вживаним, одначе в часи, коли жила Алаїс, прибічники цієї віри називали себе «добрими людьми». В латинських текстах інквізиції їх названо «альбігойцями» або «єретиками».
— То звідки ж походить окреслення «катар»?
— О, ми ж не можемо дозволити переможцям переписати всю нашу історію, — відповів Беяр. — Це той термін, який я з іншими... — він замовк, усміхаючись, неначе щойно пригадав якийсь жарт, — є багато різних пояснень. Можливо, слово catar окситанською, або cathare французькою, прийшло з грецького katharos, що означає «чистий». Проте хто точно скаже, що малося на увазі?
Еліс насупилася, розуміючи, що вона щось пропустила, але що саме, не могла зрозуміти.
— Гаразд, а як тоді щодо самої релігії? Де вона зародилася? Вона ж походить не з Франції?
— Коріння європейського катаризму лежить у богомильстві — дуалістичній вірі, що процвітала в Болгарії, Македонії та Далмації з десятого століття й існує донині. Це вчення з’єдналося з давнішими, такими як-от зороастризм у Персії та маніхейство. Прихильники усіх цих доктрин вірили в реінкарнацію.
Нарешті, ідея почала набувати форми в голові Еліс, став прояснюватися зв’язок між тим, що розповів Одрік, і тим, що вона досі знала.
Зачекай, і правда сама знайде тебе. Будь терплячою.
— У Палаці мистецтв у Ліоні, — тим часом вів далі Беяр, — є рукописна копія катарського тексту Євангелія від Іоанна, одна з небагатьох пам’яток, що уникли знищення з боку інквізиції. Його написано на langue ďOc[185] вживання якої в ті часи вважалося блюзнірством і суворо каралося. Серед усіх текстів, священних для «добрих людей», Євангеліє від Іоанна було найважливішим: тут найдужче наголошено на індивідуальному, власному просвітленні через знання — гнозис. «Добрі люди» відмовлялися поклонятися ідолам, розп’яттю та вівтарям — вирізаним з дерева чи каменю в диявольському тварному світі — вони щонайбільше цінували Слово Боже.