Алаїс молилася за душу Ріксанди і за її повернення до Бога, за всіх її друзів, гарних чоловіків та жінок, за весь той сум. Вона могла сподіватися лише на те, що її план спрацював.
Утім, тільки час зможе показати, чи повірила Оріана обманові, нібито Алаїс та Книга Слів згоріли у вогні.
Такий величезний ризик.
Алаїс, Хариф та їх путівники мусили залишатися у своїй кам’яній в’язниці до ночі, коли евакуацію фортеці буде повністю завершено. Потім, під прикриттям темряви четверо нікому невідомих вигнанців пройдуть урвистою гірською стежкою у бік Лос-Cepec. Якщо все складеться успішно, то вже завтра ще до смеркання вони будуть удома.
Вони явно порушували умови перемир’я та здачі. Якщо їх схоплять, покарання буде жорстким і неминучим, Алаїс зовсім у цьому не сумнівалася. Печера являла собою лише складку в скелі, мілку і близьку до поверхні. Якщо солдати обшукуватимуть цитадель, то неодмінно їх знайдуть.
Алаїс прикусила губу, згадавши свою доньку. У темряві вона відчула, як Хариф узяв її за руку. Його рука була сухою і запиленою, мов пустельні піски.
— Бертранда сильна, — сказав він, неначе знаючи, що її гнітить. — Вона ж така, як ти, правда ж? Вона витримає. Невдовзі ви знову будете разом. Чекати вже недовго.
— Та ж вона надто юна, Харифе, занадто юна, щоб бачити таке. Вона, мабуть, дуже налякана...
— Вона надзвичайно сильна, Алаїс. Саже також. Вони нас не зрадять.
— Якби ж я знала, що ви маєте рацію...
У пітьмі її серце розбивалося від сумнівів та страху за майбутнє, але Алаїс сиділа з сухими очима, чекаючи на кінець дня. Передчування й незнання того, що відбувалося там, нагорі, були заважкими й вона ледве могла їх витримати. Її досі переслідував образ блідого, майже білого обличчя Бертранди.
Та й крики спалюваних «добрих людей», ще довго звучали в її голові потому, як назавше замовкла остання жертва.
Величезна завіса їдкого диму нависла над долиною, неначе грозова хмара, затуляючи денне світло.
Саже міцно тримав Бертранду за руку, коли вони виходили з Головних воріт, навіки покидаючи фортецю, яка понад два роки була їхньою домівкою. Він заховав свій біль далеко всередині серця, у місце, звідки жоден інквізитор не зміг би його дістати. Тепер він не міг сумувати за Ріксандою, не міг боятися за Алаїс. Він мав зосередитися лише на захисті Бертранди й упевнитися в тому, щоб вони обоє безпечно дісталися Лос-Серес.
Столи інквізиторів стояли уже підготовлені біля підніжжя гір. Процес мав розпочатися одразу ж, у тіні вогнищ. Саже впізнав інквізитора Ферр’є, якого ненавиділи у всьому краї за його непохитну віру в дух та букву церковного закона. Саже глянув праворуч, де стояв напарник Ферр’є — інквізитор Дюранті, якого боялися не менше.
Саже тільки міцніше стис Бертрандину руку.
Коли вони зійшли на рівну поверхню, Саже побачив, що в’язнів розділяли: старих чоловіків, членів гарнізону та молодих хлопців відправляли в один бік, а жінок і дітей — в інший. Раптом його пронизав страх. Бертранді доведеться зустрітися віч-на-віч із інквізиторами без нього!
Бертранда одразу ж відчула зміни у настрої Саже і підвела на нього свої злякані очі.
— Що відбувається? Що вони збираються зробити з нами?
— Brava[198], вони допитуватимуть жінок і чоловіків нарізно, — пояснив він. — Не хвилюйся. Просто відповідай на їхні запитання. Будь мужньою і стій там, де я тебе залишу, аж поки не прийду за тобою. Не йди нікуди й ні з ким, ти мене зрозуміла? Ні з ким більше.
— Про що вони розпитуватимуть мене? — поцікавилася Бертранда тихим голоском.
— Як тебе звати, скільки тобі років, — відповів їй Саже, перераховуючи всі ті деталі, які вона тримала в голові. — Мене знають як учасника гарнізону, але немає жодної причини, щоб нас якось пов’язували. Коли тебе запитають, скажи, що ти не знаєш, хто твій батько. Видай Ріксанду за свою маму і скажи, що ви все життя жили у Монсеґюрі. Хай там що, пам’ятай: ніколи не згадуй Лос-Серес. Ти добре все запам’ятала?
Бертранда тихо кивнула.
— Хороша дівчинка. — Потім, намагаючись підбадьорити її, Саже додав: — Моя бабуся доручала мені в дитинстві передавати її повідомлення, коли я був не старшим за тебе. Вона зазвичай змушувала мене повторювати їх кілька разів, доки не переконувалася, що я знаю їх на пам’ять.
Бертранда злегка посміхнулася.
— Mamá каже, що в тебе жахлива пам’ять, неначе решето, — сказала дівчинка.