Зовні вона просто разюче нагадувала Алаїс. Крізь минулі роки Оріана тепер дивилася на двійника своєї сестри. Дівча мало таке саме вольове обличчя, той-таки колір волосся, що й в Алаїс у цьому віці.
— Залиш мене, — звеліла Оріана синові. — Вона не повірить мені, якщо ти тут стовбичитимеш.
Обличчя Луї витяглося, і це роздратувало її ще дужче.
— Залиш мене, — повторила вона, повертаючись до нього спиною. — Іди приготуй коней. Ти мені тут не потрібен.
Коли Луї пішов геть, Оріана схилилася і торкнулася руки дівчинки.
Вона одразу ж прокинулась і сіла, в її очах світився страх.
— Хто ви?
— Una amiga[202], — відповіла їй Оріана мовою, яку перестала вживати тридцять років тому.
Бертранда навіть не ворухнулася.
— Ви француженка, — уперто відповіла дівчинка, пильно розглядаючи її одяг і волосся. — Вас не було з нами у фортеці.
— Ні, — відповіла Оріана, намагаючись бути терплячою. — Але я народилася в Каркассоні, як і твоя мама. Дітьми ми жили разом у Шато Комталь. Я навіть знала твого дідуся, начальника фортеці Пелетьє. Я певна, Алаїс часто розповідала тобі про нього.
— Мене названо на його честь.
Оріана ледве приховала посмішку.
— Ну, Бертрандо, я прийшла забрати тебе звідси.
Дитя насупилося.
— Але Саже звелів мені залишатися тут, поки він сам не прийде по мене, — сказала дівчинка вже менш насторожено. — Він сказав, щоб я ні з ким не йшла звідси.
— Саже так і сказав? — мовила, посміхаючись до неї Оріана. — Гаразд, він розповів мені, що ти себе добре поводила і що я маю дати тобі щось таке, аби ти мені остаточно довіряла.
Оріана вийняла каблучку, яку вона колись зняла з руки покійного батька. Як вона і сподівалася, Бертранда впізнала її й потяглася до неї:
— Це Саже дав її вам?
— Візьми й сама роздивися.
Бертранда повернула каблучку, уважно оглянувши її. Потім вона встала.
— Де він?
— Я не знаю, — відповіла Оріана, насупившись. — Проте...
— Що? — Бертранда пильно подивилася на неї.
— Ти гадаєш, він хотів, щоб ти йшла додому?
Бертранда хвильку подумала.
— Мабуть, — промовила вона непевно.
— Це далеко? — не вгавала Оріана.
— Близько дня їзди верхи на коні, а може, о цій порі року і довше.
— А це село має назву? — лагідно запитала Оріана.
— Лос-Cepec, — відповіла дівчинка, — хоча Саже наказав, щоб я не називала це місце інквізиторам.
Noublesso de los Seres. Не тільки наймення ордену охоронців Граалю, а й назва місця, де Грааль сховано. Оріана мусила прикусити язика, щоб не розсміятися.
— А тепер для початку позбудемося ось цього, — промовила Оріана, нахиляючись і зриваючи жовтий хрест зі спини Бертранди. — Ми ж не хочемо, щоб хтось подумав, ніби ми втікачі. У тебе є якісь речі, які ти хочеш узяти з собою?
Якщо дівчинка має при собі Книгу, тоді не варто й кудись їхати. Пошуки завершаться просто тут.
Утім, Бертранда похитала головою.
— Нічого.
— Дуже добре. А тепер тихо. Ми не мусимо привернути до себе увагу.
Дівчинка усе ще була нашорошеною, але коли вони разом ішли через сплячий табір, Оріана розповідала їй про Алаїс та Шато Комталь. Ця жінка була милою, переконливою та уважною до дитини і мало-помалу таки завоювала серце Бертранди.
Біля виходу Оріана непомітно дала охоронцеві ще одну монету і повела Бертранду туди, де за межами табора стояв її син із шістьма озброєними солдатами та критою каретою, готовою до подорожі.
— Вони поїдуть із нами? — раптом підозріло запитала Бертранда.
Оріана посміхнулася, саджаючи дитину в екіпаж.
— Нам слід бути захищеними від розбійників на дорогах, чи не так? Саже ніколи не пробачить мені, якщо з тобою щось трапиться.
Коли Бертранда вже сиділа на своєму місці, Оріана тільки тоді обернулася до сина.
— Як щодо мене? — спитав він. — Я хочу скласти тобі компанію.
— Мені треба, щоб ти залишився тут, — різко відповіла вона, нестримно бажаючи поїхати негайно. — Тому що ти, коли ще не забув, служиш у війську. Ти не можеш просто так зникати. Буде швидше і краще для нас усіх, якщо я поїду сама...
— Але...
— Роби, що тобі кажу, — перебила мати, говорячи тихо, щоб їх не почула Бертранда. — Потурбуйся про свої інтереси тут. Ти маєш владнати справу з батьком дівчинки, як ми й домовлялися. Усе решту залиш на мене.
Зараз Гільєм міг думати лише про те, як знайти Оріану. Приїхавши до Монсеґюра, він мав намір допомогти Алаїс та завадити Оріані зашкодити своїй сестрі. Майже тридцять років Гільєм спостерігав за нею здалеку.