Тепер Алаїс померла, і йому нічого втрачати. А його бажання помститися зростало рік за роком. Він мусив би вбити Оріану, коли мав змогу. Він не пропустить тепер такої нагоди.
Накинувши каптур на голову, Гільєм ішов повз хрестоносців, доки не дістався срібно-зеленого шатра Оріани.
Зсередини лунали голоси французькою мовою. Молодий чоловік віддавав накази. Він нагадував молодика, що сидів поряд з Оріаною на підмостках, її сина. Гільєм притулився до стінок намету, що тріпотіли на вітру, і прислухався.
— Він служив у гарнізоні, — промовив своїм нахабним голосом Луї д’Евре, — під ім’ям Саже де Сервіан. Це той, хто нещодавно спричинив тривогу. Південний селюк, — презирливо сказав Луї. — Навіть коли з ними обходяться добре, вони поводяться як тварини. — Він неприємно розсміявся. — Його забрали до загону поблизу шатра Гюґіза дез Арсіса, подалі від інших полонених — на випадок, якщо він спробує завдати ще якогось клопоту.
Луї притишив голос, тому Гільєм ледве чув його.
— Це тобі, — промовив молодий д’Евре. І Гільєм почув дзенькіт монет. — Половина зараз. Якщо селюк буде ще живим, коли ти його знайдеш, то виправ ситуацію. Решту віддам, коли роботу буде виконано.
Гільєм зачекав, поки солдат вийде, а потім прослизнув до намету, який не охоронявся.
— Я ж казав тобі, що не хочу, аби мене турбували, — різко відповів Луї, навіть не обернувшись до Ґільєма, але той вже приставив ніж до горла молодого француза. Усе сталося досить швидко, й Луї не зміг покликати когось на допомогу.
— Якщо ти скажеш бодай слово, я тебе вб’ю, — промовив Гільєм.
— Візьми що хочеш, забирай. Тільки не зашкодь мені.
Гільєм кинув оком навколо — на розкішне шатро, на чудові килими та теплі ковдри. Оріана досягла того багатства й становища, якого завше бажала. Гільєм сподівався, що все це не принесло їй щастя.
— Як тебе звати? — Гільєм промовив тихим, але грубим голосом.
— Луї д’Евре. Я не знаю, хто ти, але моя матір...
Гільєм ривком відкинув його голову назад.
— Не погрожуй мені. Ти відіслав своїх охоронців, пам’ятаєш? Поблизу немає нікого, хто б тебе почув, — із цими словами Гільєм ще дужче притис лезо до блідої північної шкіри молодика. Д’Евре зовсім притих. — Так уже краще. Де Оріана? Якщо ти не скажеш мені, я переріжу тобі горло.
Гільєм відчув, як при імені Оріани Луї здригнувся, але страх розв’язав йому язик.
— Вона пішла до жіночого загону, — пробурмотів він.
— Навіщо?
— Щоб розшукати... дівчинку.
— Не марнуй мій час, nenon[203], — промовив Гільєм, знову нахиляючи голову молодика назад. — Що за дівчинка? Як вона стосується до Оріани?
— Донька єретички. Сестри моєї матері... — відповів той, неначе самі слова отруювали його. — Моєї тітки. Матір забажала побачити дитину на власні очі.
— Алаїс, — повторив Гільєм, не вірячи почутому. — Скільки років цій дитині?
Гільєм майже фізично відчував страх, що випромінювала шкіра д’Евре.
— Хіба я знаю? Дев’ять чи десять.
— А її батько? Він також помер?
Д’Евре спробував поворухнутися. Відчувши це, Гільєм притис лезо ще щільніше до горла, так, щоб кінчик ножа торкався лівого вуха француза, готовий щомиті впитися у шкіру.
— Він є одним із солдатів П’єра-Роже де Мірпуа.
Гільєм одразу все зрозумів.
— То ти щойно відправив свою людину, щоб переконатися, що цей нещасний не доживе до сходу сонця, — промовив він.
Лезо Гільємової зброї блиснуло, вловивши промінь світла від свічки.
— Хто ви? — запитав Луї.
Проте Гільєм не відповів, а натомість сам спитав:
— Де ж пан д’Евре? Чому його тут немає?
— Мій батько помер, — відповів Луї, але в його голосі не було жалю, тільки хвалькувата гордість, якої Ґільєм не міг утямити. — Тепер я господар володінь д’Евре.
Гільєм раптом розсміявся.
— Швидше володаркою є твоя матір.
Хлопець здригнувся, неначе його вдарили.
— Скажи-но мені, сеньйор д’Евре, — мовив зі зневагою Гільєм, зумисне наголошуючи на слові «сеньйор», — що твоїй матері потрібно від дитини?
— Яке це має значення? Вона ж дочка єретиків. Варто було б спалити їх усіх.
Ґільєм відчув, що д’Евре шкодує про те, що на мить утратив самовладання, сказавши таке. Проте було вже запізно: Ґільєм змахнув рукою й перерізав французові горло — від вуха до вуха.