Нарешті Ґільєм усвідомив, що все тихо.
Якусь мить він пильно дивився на Алаїс. Навіть тепер він боявся повірити в те, що бачив, боячись, що її знову можуть забрати у нього. Потім він простяг дружині руку.
Гільєм відчув, як її пальці переплелися з його. Він відчував її шкіру, порізану й роздерту, як і свою холодну. Її шкіра була реальною.
— Я гадав...
— Знаю, — швидко відповіла Алаїс.
Гільєм не хотів відпускати її, але думка про Бертранду не давала йому спокою.
— Саже поранено, — промовив він, підіймаючись схилом до входу в печеру. — Ти допоможи йому, а я піду за Оріаною.
Алаїс нахилилася над Саже, з’ясовуючи, що з ним, і потім одразу ж наздогнала Ґільєма.
— Він просто непритомний, — промовила вона. — Ти залишся. Розкажи йому, що сталося. А я мушу знайти Бертранду.
— Ні, саме цього й хоче Оріана. Вона змусить тебе показати, де заховано Книгу, а потім уб’є вас обох. У мене більше шансів повернутися з вашою донькою живою і неушкодженою, хіба ти не розумієш?
— З нашою донькою, — просто сказала Алаїс.
Почувши ці слова, Ґільєм спочатку не міг збагнути їхнього сенсу. Його серце скажено закалатало.
— Алаїс, що?.. — почав було він, але дружина вже прослизнула під його руками і побігла в темний тунель.
Розділ 80
— Вони пішли у печеру, — крикнув Нубель, люто кинувши слухавку, — з усіх найдурніших...
— Хто?
— Одрік Беяр та Еліс Таннер. Вони забрали собі в голову, буцімто Шелаг О’Доннел тримають на піку Суларак, і тому вже направляються туди. Таннер сказала, що там є ще хтось — якийсь американець Уїльям Франклін.
— Хто такий?
— Не маю жодного уявлення! — гримнув Нубель, хапаючи свій піджак з гаку на дверях та вискакуючи в коридор.
Муро пішов за ним.
— А хто розмовляв з вами телефоном?
— Черговий. Вони отримали повідомлення від доктора Таннер ще о дев’ятій годині, очевидно, але «гадали, що я не хочу, аби мене турбували під час допиту!» N’importe quoi![210] — перекривив Нубель носову вимову чергового.
Обоє чоловіків відрухово поглянули на годинник на стіні. Було вже п’ятнадцять хвилин по десятій.
— Як стосовно Домінґо й Брезара? — спитав Муро, зиркнувши на кімнату допитів далі коридором. Підозри Нубеля виправдалися. Обох зловмисників було заарештовано неподалік від ферми колишньої дружини Оті. Вони направлялися на південь до Андорри.
— Вони почекають.
Нубель рвучко відчинив двері, що виходили до стоянки. Двері грюкнули об стінку навпроти вогнегасника. Чоловіки поспішили вниз металевими сходами.
— Ти щось вибив з них?
— Анічогісінько, — відповів Нубель, різко зачиняючи двері авта й кидаючи піджак на заднє сидіння. Сам інспектор усівся за кермо. — Обоє мовчать, як стіна.
— Вони дужче бояться свого боса, ніж тебе, — промовив Муро, закриваючи дверцята. — Щось є про Оті?
— Нічого. Він поїхав на месу до Каркассона раніше. І відтоді про нього жодної звістки.
— Ферма? — припустив Муро, коли авто рвучко ринулося уперед до головної дороги. — А пошукова команда ще не доповідала?
— Ні.
Раптом задзвонив телефон Нубеля. Тримаючи правою рукою кермо, він дотягся до заднього сидіння, поширюючи в повітрі запах поту з-під пахв.
Він кинув піджак на коліна Муро і дико жестикулював, поки друг не завершив перевіряти його кишені.
— Нубель слухає!
Його нога різко натисла на гальмо, мало не змусивши Муро вилетіти крізь лобове скло.
— Putain![211] Чому, заради усього святого, я чую про це тільки зараз! Усередині є хтось? — Він прислухався. — Коли все почалося? — Зв’язок був не надто добрим, і Муро почув гудки. — Ні, ні! Залишайся там. Тримай мене в курсі.
Нубель кинув телефон на панель управління, увімкнув сирену і збільшив швидкість.
— Ферма горить, — сказав він нарешті, поставивши ноги на підлогу.
— Підпал?
— Найближчий сусід, який мешкає за півкілометра звідти, заявив, що чув кілька голосних вибухів, потім побачив полум’я і зателефонував до пожежної бригади. Коли ті приїхали, пожежа охопила вже усе.
— Там всередині хтось є? — схвильовано запитав Муро.
— Вони ще не знають, — відповів інспектор суворо.
Шелаг то отямлювалася, то знову зомлівала.