— Де вона? — загорлав Гільєм, хапаючи її за руку. — Що ти з нею зробила?
Оріана була в крові: руки, одяг — геть усе.
— Обличчя в... лабіринті.
Оріана знову крикнула, і Гільєм обернувся, бажаючи побачити, що там позаду нього, але нічого не зміг розібрати. Тієї ж миті Оріана встромила йому ножа в груди.
Він знав, що цього разу вона завдала йому смертельної рани. Чоловік відчув, як смерть охоплює його кінцівки. Він бачив, як Оріана тікала крізь морок, а в його очах темніло. Він відчував, що помста помирає разом з ним. Вона більше нічого не важила.
Оріана вибігла у сірий присмерк, а Гільєм, хитаючись, наосліп рушив далі тунелем, відчайдушно намагаючись знайти Алаїс серед каміння й пилу.
Він знайшов її в невеликій заглибині у землі, її пальці стискали сумку з Книгою Слів, а в кулаці вона міцно тримала каблучку.
— Mon còr[215], — прошепотів Гільєм.
Почувши його голос, Алаїс розплющила очі. Вона посміхнулася, й Гільєм відчув, як відродилося його серце.
— Де Бертранда? — спитала Алаїс.
— Вона у безпеці.
— А Саже?
— Він також житиме.
Алаїс затамувала подих.
— Оріана...
— Я впустив її. Вона дуже поранена і не втече далеко. Останні язики полум’я догорали у лампі, потім заблимали і зрештою зовсім згасли. Проте Алаїс із Гільємом не помітили цього, бо знову лежали в обіймах одне одного. Для них уже не існувало ні темряви, ані спокою, що тепер огорнув печеру. Більше не було нічого, крім них самих.
Розділ 82
Тонка роба ледве захищала від вологи та холоду печери. Повільно повернувши голову, Еліс здригнулася.
Праворуч від неї був вівтар, за єдине джерело світла правила стара олійна лампа, яка стояла посеред нього, кидаючи мерехтливі тіні на похилі мури. Утім, цього було досить, аби вона змогла побачити символ лабіринту на стіні позаду, великий і разючий у замкненому просторі.
Еліс відчувала, що поряд були й інші люди. Вона опустила очі й знову глянула вниз, а потім праворуч. Еліс мало не заволала, побачивши Шелаг. Жінка лежала на кам’яній підлозі скрутившись клубком, наче тварина, — худа, млява, розбита, на її шкірі виднілися сліди тортур. Еліс не могла втямити, чи вона дихає.
Господи, прошу Тебе, нехай вона буде живою.
Еліс швидко призвичаїлася до миготливого світла. Вона повернула голову ще трохи і побачила Одріка на тому-таки місці, що й доти. Він усе ще був прив’язаний мотузкою до металевого кільця, що стирчало з підлоги. Біле волосся формувало навколо його голови щось на взір німба. Він стояв так спокійно, що видавався надгробною статуєю.
Ніби відчуваючи, що дівчина дивиться на нього, Беяр підвів на неї очі й посміхнувся.
Еліс теж злегка йому посміхнулася, на хвильку забувши, що він, мабуть, сердиться через те, що вона не залишилася у схованці, як вони домовлялися.
Достоту, як казала Шелаг.
Потім Еліс зрозуміла, що Беяр якось змінився. Вона глянула на його руки, розставленні супроти білої роби, наче віяла.
Каблучка зникла!
— Шелаг тут, — прошепотіла Еліс, ледве чутно. — Ви мали рацію.
Він кивнув.
— Ми мусимо щось вдіяти, — прошипіла вона.
Одрік, майже непомітно похитавши головою, зиркнув у віддалений куток печери. Вона простежила за ним поглядом.
— Уїл! — пробурмотіла вона, не вірячи своїм очам.
Хвиля полегшення прокотилася єством Еліс, а потім ще щось, ніби жаль, що він опинився у такому стані. Його волосся злиплося від засохлої крові, одне око запухло, вона бачила порізи на його обличчі та руках.
Але він тут. Зі мною.
Почувши її голос, Уїл розплющив очі. Він пильно вдивлявся у темряву. Коли він нарешті побачив і впізнав її, на його розтрісканих губах промайнула легка посмішка.
Якусь мить вони просто дивилися одне на одного, витримуючи погляд.
Mon còr. Моє кохання. Вона збагнула значення тих слів, і розуміння надало їй сміливості.
Скорботне виття вітру в тунелі посилилося, тепер до нього прилучилось якесь бурмотіння. Монотонний голос, не схожий на спів. Еліс не могла втямити звідки він лине. Уривки дивно знайомих слів та фраз відлунювали в печері, поки цим звуком не просякло все повітря навколо: montanhas — гори; Noblessa — шляхетність; libres — книги; graal — грааль. Еліс стало зле, її голова паморочилась, отруєна словами, які гриміли в її мозку, неначе церковні дзвони.