Еліс трусилася. Вона знала, що цей холод у ній самій, неначе тепло витікало з її тіла і вона не могла контролювати себе. Марі-Сесіль крутила в руках пергаменти.
— У якому порядку?
— Відпусти мене, — спокійно сказав Одрік. — Відпусти мене і стань у центрі кімнати. Я покажу тобі.
Вона трохи вагалася, потім усе-таки кивнула Франсуа-Батистові.
— Maman, je ne pense...[218]
— Роби те, що кажу, — різко урвала його Марі-Сесіль.
Франсуа-Батист мовчки розрізав мотузки, що прив’язували Беяра до підлоги, і відступив на крок назад.
Марі-Сесіль зайшла за Еліс і приставила їй ножа до горла.
— Якщо ти що-небудь утнеш, — сказала вона, вказуючи на Еліс, коли Одрік повільно йшов кімнатою, — я вб’ю її. Зрозуміло? — потім вона зробила знак синові, і той став поряд з Уїлом. — Або він це зробить.
— Зрозумів.
Одрік поглянув на Шелаг, котра лежала нерухомо, скрутившись на підлозі, потім раптом із сумнівом у голосі прошепотів до Еліс:
— Я правильно чиню? Грааль же не зійде на неї?
Хоча Одрік дивився на неї, Еліс розуміла, що він запитував когось іншого. Когось, із ким він уже здійснював цей обряд.
Попри це, Еліс відчула, що знає відповідь, вона була впевнена у цьому. Еліс посміхнулась Беярові, промовляючи ті слова, які він волів зараз почути.
— Він не зійде, — промовила дівчина пошепки.
— Чого ти чекаєш? — закричала Марі-Сесіль.
Одрік ступив ще трохи вперед.
— Ви маєте взяти три папіруси, — озвався він, — потім помістити їх перед полум’ям.
— Роби це!
Еліс спостерігала, як він узяв три прозорі аркуші і склав їх у руках, потім обережно вставив папіруси перед світлом. На якусь мить світло в ніші ледь не згасло зовсім. У печері стало дуже темно.
Призвичаївшись до темряви, Еліс побачила, що видимою зосталася тільки невелика купка ієрогліфів, що складалися у візерунок, що наслідував лінії лабіринту. Усі непотрібні слова було закрито.
Di ankh djet[219], слова були добре відомі її розуму.
— Di ankh djet, — промовила Еліс уголос, а потім і решту фрази, подумки перекладаючи стародавні слова.
— На початку часів, у землях Єгипту, Майстер таємниць дав слова й письмо. Дав життя.
Марі-Сесіль здивовано глянула на Еліс.
— Ти читаєш слова, — сказала вона, підходячи ближче до неї і хапаючи її за руку. — Звідки ти знаєш, що вони означають?
— Я не знаю.
Еліс спробувала вирватись, але Марі-Сесіль смикнула її до себе і приставила ніж так близько, що дівчина могла розгледіти коричневі плями засохлої крові на тупому лезі. Її очі самі заплющилися, і вона ще раз повторила фразу:
— Di ankh djet...
Здавалося, все сталося раптово.
Одрік кинувся на Марі-Сесіль.
— Maman![220]
Скориставшись із того, що Франсуа-Батист утратив пильність, Уїл підтягнув до себе ногу і вдарив хлопця у поперек. Захоплений зненацька Франсуа, падаючи, вистрелив з пістолета прямо у стелю печери. У замкненому просторі звук пострілу здавався оглушливим. Одразу ж Еліс почула, як куля вдарилася у тверду скелю, відскочила від неї і пролетіла кімнату.
Рука Марі-Сесіль блискавично зметнулася до скроні, й Еліс побачила, як крізь її пальці потекла кров. Якусь мить Марі-Сесіль ще хиталася, а потім упала додолу.
— Maman!
Франсуа-Батист скочив на ноги і побіг до неї. Пістолет упав на землю, підлетівши аж до вівтаря.
Одрік вихопив у Марі-Сесіль ножа і перерізав мотузки Уїла з несподіваною силою, потім, віддавши йому ніж, наказав:
— Звільни Еліс.
Не зваживши на його слова, Уїл кинувся через усю печеру до Франсуа-Батиста, який стояв навколінці, тримаючи на руках матір.
— Non, maman. Ne ťen vas pas. Ecoute-moi, maman, rèveille-toi[221], — лементував він.
Уїл схопив хлопця за плечі його більшої на кілька розмірів куртки, різко смикнув назад і стукнув головою в нерівну кам’яну підлогу. Потім побіг до Еліс і почав розрізати мотуззя на її руках.
— Вона мертва?
— Я не знаю.
— А як щодо...
Уїл швидко поцілував її просто в губи і ривком звільнив її руки від пут.
— Франсуа-Батист буде непритомний досить довго, тож ми зможемо вибратися звідси.
— Візьми Шелаг, Уїле, — промовила Еліс, указуючи на подругу. — А я допоможу Одрікові.