— Ось чому ти розпитував про Гільєма?
— Частково так, — визнав батько, — хоча причина не тільки в цьому. Проте спочатку дай мені слово, що ніщо з того, що я розкажу тобі, не вийде за межі цих чотирьох стін.
— Я обіцяю тобі, — відповіла Алаїс без зайвих зволікань.
Пелетьє знову зітхнув, але цього разу Алаїс відчула в його голосі полегшення, а не стурбованість. Жереб кинуто. Він зробив свій вибір: дивитися на речі крізь призму збігу обставин.
Вона підсунулась ближче, і відблиск свічок затанцював у її карих очах.
— Ця історія, — розпочав він, — бере свій початок у стародавніх землях Єгипту кілька тисяч років тому. Це правдива історія про Грааль.
Пелетьє розповідав, поки олія в лампадці не вигоріла до останку.
Двір унизу притих, оскільки навіть гультяї подалися спати. Алаїс була виснажена. Її пальці побіліли, а під очима з’явилися фіолетові тіні, неначе синці.
Пелетьє зовсім уже зістарівся і втомився, як він сам казав.
— У відповідь на твоє запитання — ти не мусиш нічого робити. Ні зараз, ані, може, ніколи. Якщо наші клопотання взавтра матимуть успіх, це дасть мені час та змогу доправити Книги у безпечне місце власноруч. Саме це я й збираюся зробити.
— А якщо ні, Messire? А коли що-небудь трапиться з тобою?
Алаїс замовкла, відчуваючи, як страх стискає їй горло.
— Все має бути гаразд, — пролунала відповідь батька, але його голос був сумним.
— А якщо ні? — не здавалась Алаїс, не бажаючи, щоб її заспокоювали. — Що буде, коли ти не повернешся? Як я дізнаюся, коли мені діяти?
Певний час Пелетьє дивився їй у вічі. Потім порився у кишені, доки не знайшов маленький згорток бежевого кольору.
— Якщо зі мною щось трапиться, ти дістанеш такий самий знак, як оцей.
Він поклав його на стіл і посунув ближче до доньки.
— Розгорни.
Алаїс зробила, як він просив, розгорнувши тканину, складка за складкою, поки не побачила маленький диск зі світлого каменю, на якому було висічено дві літери. Вона піднесла камінчик до світла і вголос прочитала:
— NS!
— Тобто Noublesso de los Seres.
— Що це?
— Це merel[22], таємний знак, який потрібно тримати між указівним та великим пальцями, хоча він має дещо інше призначення, яке ти ще не повинна знати. Він вкаже тобі, чи можна довіряти носієві.
Алаїс кивнула.
— А тепер переверни його, — попросив Пелетьє.
На іншому боці було різьблення лабіринту, абсолютно тотожне тому, що вона бачила на дошці.
Алаїс затамувала подих.
— Я бачила його нещодавно.
Пелетьє зняв каблучку зі свого великого пальця й показав їй:
— Це вигравіювано всередині, всі охоронці носять такі каблучки.
— Ні, тут, у Шато. Сьогодні я купила сир на базарі і взяла дощечку зі своєї кімнати, щоб принести його. Такий самий візерунок вирізано на її нижній частині.
— Але це неможливо. Він не може бути таким самим.
— Присягаюся, що це так.
— Звідки в тебе ця дощечка? — нетерпляче запитав батько. — Думай, Алаїс. Хтось дав її тобі? Може, то був подарунок?
Алаїс захитала головою:
— Я не знаю, не знаю, — повторювала вона у відчаї. — Цілісінький день я намагалася пригадати, але так і не змогла. Найдивніше те, що я була певна, ніби доти бачила цей візерунок ще десь. Хоча сама дощечка не була мені знайома.
— А де вона зараз?
— Я залишила її в кімнаті на столі. А що? Гадаєш, вона має значення?
— Отже, будь-хто міг її бачити, — розгублено пробурмотів Пелетьє.
— Либонь, так, — занепокоїлась Алаїс. — Гільєм, будь-хто зі слуг, я навіть не можу сказати точно.
Алаїс поглянула вниз на каблучку батька і раптом усе стало на свої місця.
— Ти думав, що тим потопельником був Симеон? — промовила вона поволі. — Він другий охоронець?
Пелетьє мовчки кивнув і додав:
— Не було жодної причини вважати, що то він, але я настільки розтривожився.
Він нахилився до доньки, стулив її пальці на merel і сказав:
— Не треба більше запитань, Алаїс. Потурбуйся гарненько про це, бережи його. І заховай дощечку з лабіринтом туди, де її не знайде цікаве людське око. Вони знадобляться мені, коли повернусь.
Алаїс підвелася.
— Так що з дощечкою...
Пелетьє, посміхнувшись, відповів:
— Я міркую над цим, доню.
— Та чи означає вона, що в Шато є хтось, хто знає про існування Книг?
— Ніхто про це не може знати, — промовив батько грізно. — Якби в мене виникали щодо цього запитання, я б сказав тобі. Все. Більше ані слова.