Нубель пробурмотів якесь вибачення, але уникав її погляду.
— Докторе Таннер, je vous présente Monsieur Authié[37].
Зблизька перше враження Еліс про чоловіка з шармом тільки посилилось. Але його сірі очі були холодні й неупереджені. Вона одразу насторожилась і, переборюючи неприязнь, подала руку. Після хвилинного вагання, Оті також потис її. Його пальці були холодні, а потиск несправжнім. Це нагнало на неї миттєвий страх.
Вона хотіла втекти якомога швидше.
— Зайдімо всередину? — запитав чоловік.
— А ви також з поліції, пане Оті?
У його очах на мить промайнуло здивування, але він так нічого й не відповів. Еліс зачекала, дивуючись, як він міг її не почути. Нубель у тиші незграбно переминався з ноги на ногу.
— Пан Оті з мерії. В Каркассоні, — уточнив він.
— Справді? — щиро здивувалась Еліс від того, що Каркассон підпадав під ту ж саму юрисдикцію, що й Фуа.
Оті зайняв стілець Еліс, і тим самим змусив її сісти спиною до входу. Вона відчувала тривогу й остерігалася цього чоловіка.
У нього була штучна посмішка політика, звична, обачна та нещира. Вона зовсім не торкалась його очей.
— Маю кілька запитань до вас, докторе Таннер.
— Я не впевнена, що можу вам ще щось розказати. Я вже розповіла інспекторові все, що пам’ятаю.
— Інспектор дав мені вичерпний опис ваших відповідей, хоча мені потрібно, щоб ви розказали все ще раз. У ваших відповідях є кілька епізодів, які потребують уточнення. Повинні бути деталі, про котрі ви, мабуть, забули сказати раніше, речі, які з часом здаються неважливими.
Еліс прикусила язика.
— Я розповіла все інспектору, — повторила вона вперто.
Оті стиснув кінчики пальців разом, ігноруючи її заперечення.
Він більше не посміхався.
— Почнімо з того моменту, коли ви увійшли до кімнати, докторе Таннер. Крок за кроком.
Еліс була вражена тим, як він добирав слова. Крок за кроком? Це перевірка? Його обличчя нічого не виражало. Її увагу привернув золотий хрестику нього на шиї, потім вона перевела погляд на його сірі очі, що досі дивилися просто на неї.
Відчуваючи, що іншого вибору в неї нема, Еліс почала розповідати спочатку. Попервах Оті слухав її у напруженій, гнітючій тиші. Потім посипалися запитання. «Він намагається мене зловити», — блискавично збагнула дівчина.
— Чи можна було прочитати слова, вирізані на верху сходів, докторе Таннер? У вас був час прочитати їх?
— Більшість літер витерто, — рішуче відповіла Еліс, спокушаючи його заперечити сказане. І коли Оті не зробив цього, відчула себе переможницею, — я спустилася на нижчий рівень у напрямі до вівтаря. Потім побачила скелети.
— Ви їх торкалися?
— Ні.
Він злегка гмикнув, неначе не вірив їй, потім потягнувся до піджака і запитав:
— Це ваше? — на його долоні лежала її синя пластмасова запальничка.
Еліс хотіла її забрати, але він прийняв руку.
— Можна мені взяти її, будь ласка?
— Це ваше, докторе Таннер?
— Так.
Він кивнув, потім поклав запальничку назад до кишені.
— Ви сказали, що не чіпали скелетів, хоча раніше зізналися інспекторові, що торкались їх.
— Це сталося випадково. Я зачепила один із черепів ногою, але не торкалася їх навмисно! — спалахнула Еліс.
— Докторе Таннер, усе скінчиться набагато швидше, якщо ви просто відповідатимете на запитання, — повторив Оті все тим-таки крижаним голосом.
— Я ж не бачила, що...
— Як вони виглядали? — перебив її чоловік.
Еліс відчула, що Оті перейшов на загрозливий тон, але він не робив нічого для перевірки інформації. Її шлунок почав поколювати через хвилювання, але вона якомога намагалася стриматись.
— І що ж ви побачили між тілами?
— Кинджал чи якийсь ніж, а також невелику сумку, гадаю, шкіряну. Не дозволяй йому тебе залякувати. Я не знаю напевно, бо навіть не доторкалась її.
Оті звузив очі.
— Ви заглядали у сумку?
— Я ж сказала вам, що не чіпала нічого...
— Окрім каблучки, так? — раптом він нахилився вперед, неначе змія, що готується напасти. — І саме це я вважаю дивним, докторе Таннер. Мене цікавить, чому ви так зацікавились каблучкою, що підняли її, але залишили все решту на місці. Ви розумієте моє здивування?
Еліс пильно подивилася йому у вічі.
— Вона просто привернула мою увагу. Ось і все.
Оті сардонічно посміхнувся.