— Гей! — запротестувала вона. — Що таке?
Проте хлопець уже зник в одній з алей, що вели до палацу.
Хвилину Еліс стояла на безлюдній вулиці, майже готова наздоганяти юнака, але передумала. Він, щоправда, налякав її. Еліс поглянула на конверт, неначе то була бомба, що от-от вибухне, потім глибоко вдихнула і просунула палець під верхній край конверта. Усередині лежав аркушик дешевого паперу для листування зі словом APPELEZ[66], написаний дитячим почерком. Нижче був номер телефона: 02 68 72 31 26.
Еліс насупилася. Це не місцевий номер: код Ар’єжа — 05.
Вона перевернула аркуш, сподіваючись знайти щось на зворотному боці, але марно. Вона вже хотіла викинути його в кошик для сміття, але раптом подумала: нехай ще трохи полежить. Поклавши записку до кишені, вона зім’яла конверт і кинула на купу обгорток з-під морозива, потім відвернулася, почуваючись спантеличеною.
Еліс не помітила чоловіка, що вийшов з кафе навпроти. Коли він підійшов до смітника й дістав звідтіля конверт, вона вже повернулася до своєї кімнати.
Адреналін швидко циркулював по його венах, Ів Бйо нарешті зупинився. Він зіщулився, спершись руками на коліна, і трохи відсапнув.
Високо над ним, як і понад тисячу років тому, вивершувався над містом величний фуаський замок. Він був символом незалежності, єдиною важливою фортецею, яку ніколи не могли захопити хрестоносці в походах проти мешканців Лангедоку. Він правив за прихисток для катарів та борців за волю, що приїжджали з міст та прилеглих рівнин.
Бйо знав, що за ним стежать. Вони — хоч би ким були — не мали наміру ховатися. Його рука лягла на пістолет під піджаком. Зрештою, він зробив те, про що просила Шелаг. А тепер, якщо він устигне перетнути кордон з Андоррою, перш аніж вони зрозуміють, що він утік, з ним все буде гаразд. Бйо знав: уже надто пізно змінювати те, що він допоміг розпочати. Він зробив усе так, як йому сказали, а втім, вона поверталася. Хай би що він робив, але цього все одно не досить.
Пакунок відправлено поштою до його бабусі. Вона знатиме, як із ним вчинити. Тільки так він може зарадити тому, що накоїв.
Бйо озирнувся навколо. На вулиці не було анікогісінько.
Він вийшов з тіні й рушив далі, прямуючи додому манівцями, — на випадок, якщо вони чекатимуть на нього там. Ідучи в такий спосіб, він мав нагоду спостерегти їхнє місце знаходження раніше, ніж вони побачать його. Перетинаючи критий ринок, він боковим зором примітив сріблястий «мерседес» на площі Сен-Волузен, але не надав цьому великого значення. Він не чув легкого кахикання авта, коли завели мотор, не чув і того, як переключили передачу, щойно машина плавно зрушила з місця, тихо гуркочучи по бруківці середньовічного міста.
Коли Бйо зійшов із тротуару, щоб перетнути дорогу, авто різко зірвалося з місця, набираючи швидкість, неначе літак перед злітом. Молодий чоловік раптом обернувся, на його обличчі застиг жах. Далі почувся глухий удар, і його ноги підломилися, а саме тіло, наче невагоме, перелетіло на капот машини. Бйо, здавалося, летів якусь мить, поки дуже сильно не вдарився в одну із чавунних колон, що підтримували похилий дах ринку.
Бйо завис там, ненадовго затримавшись у повітрі, немов дитя на каруселі-центрифузі. Потім внаслідок сили тяжіння він повільно сповз униз просто на землю, залишаючи по собі кривавий слід на чорній металевій колоні.
«Мерседес» не зупинився.
Зачувши шум, з довколишніх барів на вулицю повибігали відвідувачі. Кілька жінок повизирали з вікон, воліючи дізнатися, що сталось на площі. Власник одного з кафе виглянув на вулицю та негайно побіг викликати поліцію. Якась жінка закричала й одразу ж змовкла, оскільки навколо тіла почав збиратися натовп.
Спочатку Еліс не звернула увагу на галас. Але звуки сирени чимдуж наближалися, і вона таки підійшла до свого вікна в готелі та глянула додолу.
«Це тебе зовсім не стосується», — казала вона собі.
Не було жодної причини пов’язувати себе з цим нещасним випадком. Проте вже за кілька хвилин, з якоїсь незбагненної причини, Еліс залишила кімнату й пішла на площу.
Поліційна машина заблокувала шлях від рогу площі, її вогні безгучно миготіли. Якраз на іншому боці група людей півколом стояла навколо когось або чогось, що лежало на землі.
— Ніде не можна почуватися у безпеці, — пробурмотіла якась американка своєму чоловікові, — навіть у Європі.
Передчуття біди зростало тим дужче, чим ближче підходила Еліс до місця події. Вона не могла позбутися думки, що їй не варто на це дивитись, але ніяк не могла втриматися. Друга поліційна машина виїхала з бокової вулиці і зупинилася в тому-таки провулку, що й перша. Юрма розступилася й Еліс змогла побачити тіло на землі. Світлий костюм, чорне волосся; поряд із загиблим лежали сонцезахисні окуляри з коричневим склом та позолоченою оправою.