Не було лабіринтів і в чичестерському соборі, хоча місто також мало побратима — Равему в Італії. Еліс пробіглася пальцями по екрану, поки не знайшла те, що шукала. На мармуровій підлозі церкви Сен-Вітале у Равемі було викладено лабіринт. Згідно із заголовком, він був на чверть меншим, ніж подібний лабіринт у Шартрі, і з’явився набагато раніше, мабуть, десь у п’ятому столітті нашої ери, але решта було однаковим.
Завершивши вирізати та складати докупи уривки документа, який хотіла надрукувати, Еліс натиснула кнопку «друк». Поки документ друкувався, Еліс написала у графі пошуку «собор Шартр у Франції».
Хоча на сайті були відомості щодо споруд восьмого століття нашої ери, вона все ж знайшла шартрський собор тринадцятого століття, який діяв і донині. З часу його побудови соборові приписували таємні вірування й теорії. Ходили чутки, буцімто під його склепінчастим дахом і ретельно декорованими пілястрами заховано надто важливу таємницю. Попри всі зусилля католицької церкви, ці легенди досі жили.
Ніхто не знав, за чиїм наказом та з якою метою тут було збудовано лабіринт.
Еліс обрала потрібні параграфи й вийшла з мережі.
Коли останню сторінку було надруковано і машина замовкла, навколо неї почали збиратися люди. Бібліотекарка з тупим виразом обличчя поглянула на Еліс і вказала на годинник.
Еліс кивнула, взяла свої папери і стала в чергу, щоб сплатити за послуги. Черга просувалася дуже повільно. Промені пізнього полуденного сонця проникали до зали крізь високі заґрачені вікна, висвітлюючи танок пилинок у променях.
Жінка, що стояла попереду Еліс, тримала в руках купу книжок, які збиралася здавати і, либонь, мала ще й запитання щодо кожної з них. Еліс дозволила собі зосередитися на тому, що турбувало її цілісінький день. Чи можливо те, що в усіх тих сотнях малюнків, котрі вона переглянула, в тих сотнях тисяч слів, які прочитала, не було жодної згадки про кам’яний лабіринт на піку Суларак?
Можливо, але неймовірно.
Чоловік позаду Еліс стояв надто близько, неначе вони були у потягу метро і йому кортіло почитати газету в неї через плече. Еліс обернулася і глянула на нього. Чоловік відступив на крок назад. Його обличчя здалося дівчині дещо знайомим.
— Oui, merci,[79] — сказала вона, підійшовши до столу і заплативши за друк. Разом вийшло близько тридцяти аркушів.
Коли Еліс спускалася сходами до виходу з бібліотеки, дзвони Сент Етьєна пробили на сьому. Вона пробула в книгозбірні довше, ніж гадала.
Бажаючи вирушити до Каркассона якомога швидше, Еліс поспішила на віддалений берег річки, туди де вона припаркувала свою машину. Вона була настільки поглинена власними думками, що не помітила чоловіка з черги, який ішов їй услід уздовж річки, тримаючи безпечну дистанцію. Не завважила вона й того, як він витяг телефон і потелефонував комусь, коли її авто повільно рушило.
Охоронці книг
Розділ 26
Уже сутеніло, коли Алаїс досягла рівнин навколо містечка Курсан.
Вона їхала досить хутко старою римською дорогою, прямуючи через Мінерв до Капстана рясними конопляними полями та смарагдовим морем ячменю.
Покинувши Каркассону, Алаїс щодня їхала без передиху, аж до самісінького заходу сонця. Тоді вона й Тату знаходили притулок і відпочивали, а потім знову мчали цілісінький день — аж до сутінок, коли повітря сповнювалося кусливими комахами та криками нічної сойки й кажанів.
Першої ночі вони зупинилися в будиночку укріпленого міста Азіль у друзів Есклармонд. Щодалі на схід, тим їй на очі наверталося все менше людей на полях і в селах, ті, кого вона бачила, були підозріливими, а їхні погляди світилися ворожістю. Вона чула оповіді про жорстокі напади дезертирів французької армії, routiers, себто найманців та розбишак. Кожна наступна історія видавалася кривавішою та жорстокішою за попередню.
Алаїс відпустила Тату погуляти, невпевнена, що їй варто зробити — дістатися Курсана чи пошукати ночівлі десь ближче. Хмари на небі рухалися надто швидко, а саме небо видавалося надзвичайно загрозливим, та й повітря було заважким і нерухомим. Десь удалині вона чула поодинокій гуркіт грому, що звучав, неначе рик ведмедя, що навесні прокидається й вилазить з барлоги. Алаїс не хотіла, щоб злива застала їх на відкритій місцевості.