— Як я скучив за тобою, Алаїс, — промовив Гільєм, цілуючи її в шию та руки. Алаїс аж здригнулася.
— Mon còr[94], що це таке?
— Нічого, — швиденько відповіла Алаїс.
Гільєм відгорнув плащі побачив яскраво-фіолетовий синець на її плечі.
— Що це, на Бога! Як таке сталося, заради...
— Я просто впала, — перервала його дружина, — і найгірший удар припав на плече. Насправді все не так страшно, як здається. Будь ласка, не переймайся.
Тепер Гільєм виглядав стурбованим, його посіли сумніви.
— Ось як ти проводиш вільний час, коли мене немає вдома? — промовив він раптом, підозріливо звузивши очі. Потім зробив крок назад і запитав:
— Чому ти тут, Алаїс?
Алаїс, запинаючись, пробелькотіла:
— Щоб передати татові повідомлення.
Тієї миті, коли слова злетіли з її вуст, Алаїс усвідомила, що бовкнула зайве. Її втіха одразу ж поступилася місцем хвилюванню. Гільєм стемнів на виду.
— Яке ще повідомлення?
Її думки переплуталися. Що б сказав її батько? Як вона зможе виправдатися?
— Я...
— Що за повідомлення?
Алаїс затамувала подих. Понад усе інше, вона б хотіла, щоб узаємини між нею та чоловіком були відвертими, але вона пообіцяла батькові мовчати.
— Messire, пробачте мені, але я не можу сказати вам цього. Повідомлення стосується тільки мого батька.
— Не можеш чи не скажеш?
— Не можу, Ґільєме, — із жалем промовила Алаїс. — Я б розказала за інших обставин.
— Він посилав за тобою? — розсердився Гільєм. — Він посилав за тобою, не питаючи мого дозволу?
— Ні, ніхто не посилав за мною! — крикнула Алаїс. — Я приїхала з власного бажання.
— Одначе все-таки не кажеш мені, чому?
— Благаю тебе, Гільєме! Не проси мене порушити обіцянку, дану батькові. Будь ласка! Спробуй зрозуміти.
Зненацька Гільєм схопив її за руки і струснув.
— Ти мені не скажеш? Ні? — він гірко розсміявся. — Як по-дурному я гадав, ніби повністю володію тобою.
Алаїс спробувала затримати чоловіка, але він уже прямував крізь юрбу.
— Гільєме! Зачекай.
— Що сталося?
Алаїс раптово обернулася і побачила, що ззаду підійшов батько.
— Мій чоловік образився через те, що я не можу йому довіритися.
— Ти сказала, що я не дозволив тобі про це говорити?
— Я намагалась, але він не хотів навіть чути.
Пелетьє насупився.
— Він не мав права просити тебе зламати слово.
Дивлячись собі під ноги, Алаїс відчула, як у ній закипає злість.
— З усією повагою до тебе, Paire, він має всі права на це. Він є моїм чоловіком і заслуговує на мій послух та вірність.
— Ти не порушила своїх обітниць, — нетерпляче відповів батько, — його лють мине. Зараз не час і не місце.
— Просто він відчуває все дуже гостро. Й образи бере близько до серця.
— Як і всі ми, — не вгавав батько, — кожен з нас відчуває геть усе дуже гостро. Утім, не всі ми дозволяємо емоціям брати гору над здоровим глуздом. Давай, Алаїс, викинь це з голови. Гільєм тут, щоб допомагати своєму панові, а не сваритися із власною дружиною. Як тільки ми повернемося до Каркассони, я певен, що все владнається між вами доволі швидко, — з цими словами Пелетьє поцілував доньку в голову, — а поки що забудь. Іди-но сідлай Тату. Ти маєш підготуватися до від’їзду.
Алаїс повільно обернулася і пішла за батьком до стаєнь.
— Тату, ти поговориш з Оріаною? Я певна, вона щось знає про те, що зі мною трапилося.
Пелетьє тільки замахав руками.
— А я певен, що в тебе просто хибне враження про сестру. Надто довго ви не спілкувалися з нею, і я це дозволяв, гадаючи, що з часом усе минеться.
— Пробачте, Paire, але я не думаю, що ви дійсно знаєте її.
Пелетьє пропустив її слова повз вуха.
— Ти схильна судити Оріану надто різко, Алаїс. Я не сумніваюся, що вона перейнялась опікою над тобою з найкращих міркувань. Ти сама її про це коли-небудь запитувала?
Алаїс почервоніла.
— Так і є. З виразу твого обличчя я бачу, що ні, — вів далі батько, на мить зупинившись. — Вона ж твоя сестра, Алаїс. Ти мусиш краще до неї ставитися.