Розділ 31
Поль Оті мав свою юридичну практику в самісінькому серці Каркассона — у Баз-Вії.
За останні два роки його бізнес швидко розширився, і навіть адреса офісу вказувала на успіх його справи. Споруда зі скла та сталі була спроектована провідним архітектором. Елегантний внутрішній дворик, зимовий сад, що відокремлював ділову частину від інших переходом. Усе було стриманим та стильним.
Наразі Оті сидів у власному офісі на четвертому поверсі. Величезне вікно виходило на західний бік собору Святого Мішеля та на бараки парашутного полку. Кімната повністю віддзеркалювала сутність свого господаря: акуратна та оздоблена дорогими предметами, вона виказувала його гарний смак.
Зовнішня стіна офісу була повністю скляною. О цій порі дня на ній вигравала величезна кількість відблисків вечірнього сонця. Три інші стіни прикрашали фото в коштовно оздоблених рамках, а також нагороди й сертифікати. У кімнаті також висіло кілька старих мап. Деякі з них показували рух хрестоносців, інші просто ілюстрували зміни кордонів Ланґедоку. Папір був жовтий, а червоні та зелені чорнила подекуди вицвіли, й через це загальне зображення видавалося нечітким і розмитим.
Довгий широкий стіл стояв перед вікном, для економії місця. Він був майже порожній. На ньому лежав тільки величезний шкіряний на зав’язках записник та кілька світлин у рамках, одна з яких являла собою студійний портрет колишньої дружини Оті та двох їхніх дітей. Знаючи, що клієнтів переконує свідчення стабільності й родинні цінності, Поль досі тримав цю знятку на видноті.
На столі також стояли ще три фото: перше було його власним офіційним портретом у двадцять один рік, невдовзі після випуску з Національної школи управління в Парижі, він тиснув руку Жанові-Марі ле Пену, лідерові Національного фронту. Друге його фото було зроблене в Компостеллі; а третє — рік тому: на ньому Поль був зображений разом з абатом Сітоським та іншими, коли робив своє останнє й найсуттєвіше грошове пожертвування Товариствові Ісусовому.
Кожна з фотокарток нагадувала Полю Оті, як далеко вперед він просунувся.
На його столі раптом задзвонив телефон.
— Oui?[97]
Секретарка сповістила Поля, щодо нього прийшли відвідувачі.
— Відправте їх нагору.
Хав’єр Домінго та Кириль Брезар колись служили в поліції: Брезара було звільнено 1999 року за перевищення повноважень під час допиту підозрюваного, Домінґо звільнили роком пізніше за звинуваченнями у залякуванні й хабарництві. І це все було завдяки вмілій роботі Оті. Відтоді ці хлопці працювали на нього.
— Ну? — промовив бос. — Якщо маєте якісь пояснення, то саме зараз час поділитися ними зі мною.
Працівники зачинили за собою двері й мовчки стояли перед його столом.
— Ні? Що, нічого сказати? — з цими словами Оті вказав на них пальцем. — Вам краще почати молитися, щоб Бйо не отямився і не пригадав, хто був за кермом.
— Він не виживе, сер.
— Ти що, Брезаре, раптом став лікарем, абощо!
— Його стан погіршився за сьогодні.
Оті повернувся до чоловіків спиною, тримаючи руки в кишенях і дивлячись на собор за вікном.
— Ну, тоді що у вас є для мене ще?
— Бйо передав дівчині записку, — сказав Домінго.
— Котра зникла разом з нею самою, — саркастично додав Поль. — Чому ви тут, Домінго, якщо вам нема чого сказати нового? Чому ви марнуєте мій час?
Домінґо густо і бридко почервонів.
— Ми знаємо, де вона, Сантіні засік II в Тулузі сьогодні вранці.
— І...
— Дівчина покинула Тулузу приблизно годину тому, — вів далі Брезар, — вона провела другу половину дня в Національній бібліотеці. Сантіні також перевірив список сайтів, які вона там переглядала.
— Ви стежите за її автом? Чи, може, я вимагаю від вас занадто?
— Так, ми простежили. Дівчина прямує до Каркассона.
Оті сів у своє крісло і поглянув на доповідача через стіл.
— То ви чекатимете на неї в готелі, чи не так, Домінґо?
— Так, сер. А який го...
— Навпроти Нарбонської брами, — різко перервав його Оті. — Я не хочу, щоб вона знала, що ми за нею стежимо. Пильнуйте кімнату, авто, геть усе, але не дайте їй здогадатися про це.
— Ми ще щось шукаємо, крім каблучки та записки, сер?
— Книгу, приблизно таку завбільшки, — Оті показав на свій нотатник. — У грубій палітурці, що тримається на шкіряних зав’язках. Вона дуже цінна і дуже тендітна. — Поль покопирсався у папці й, діставши звідти фотографію, кинув її через увесь стіл, — подібна до цієї. — Він дав Домінґо кілька секунд, щоб роздивитися фото, потім забрав його назад. — Якщо це все...