Микола Трублаїні
«ЛАХТАК»
Повість
Я знаю, про яких героїв мені писати. Але передо мною стоїть завдання так про них написати, аби мої юні читачі, читаючи про цих героїв, самі ставали схожими на них, проймались їх сміливістю, відвагою, відданістю справі соціалістичного будівництва. Моя мета — запалити юних читачів бажанням стати дослідниками Арктики, моряками, що не побояться штормів, авіаторами, що зуміють повести літаки на тисячокілометрові віддалі, інженерами і вченими, що дізнаються про всі таємниці природи і переможуть усі стихії..
Малюнки ВІКТОРА САВІНА
Упорядкування Н. В. КОЧИНОЇ-ТРУБЛАЇНІ
Передмова кандидата педагогічних наук В. С. БРЮХОВЕЦЬКОГО
Рецензенти П. Д. МОРГАЄНКО та В. С. БРЮХОВЕЦЬКИЙ
«… НАПИНАЮТЬСЯ ГОРДІ ВІТРИЛА»
Уявімо собі тринадцятирічного хлопчака, котрий, сповнений жагучого бажання боротися за класову справедливість, вирушає потайки на передову громадянської війни, аби допомагати Червоній Армії. Якою ненавистю до загарбників, якою відвагою треба було пройнятися, щоб, покинувши дитячі ігри, рідних, друзів, ринутися в пекло збройної боротьби!
Вмостившися на приступці вагона, Микола Трублаєвський, мабуть, пильно вдивлявся в насторожену осінь 1920 року.
Поїзд з червоноармійцями прямував у бік фронту, вагони немилосердно гойдало, розхитувало на стиках рельсів, на стрілочних переводах. Сонце мляво сідало за далекий небокрай, на землі простягалися довгі, тривожні тіні.
… Не втримався на підніжці. Гострий біль пронизав усе тіло.
Гіркою була дорога додому… Хто сьогодні вгадає, про що думав тоді юний Микола? Можливо, про маму, сільську вчительку, яка згорьованими вечорами з раннього дитинства вчила його читати — і він із захватом занурився в чарівний світ літератури, захопився історією, географією, книжками про дивовижні пригоди, мандри, незглибимі таємниці природи. Не міг він не згадувати й бабусю, котра розповіла йому безліч казок, байок, народних оповідань… І друзі по Немирівській гімназії, в якій Микола вчився з 1915 року, стояли перед очима — скільки захоплюючих розваг було позаду. Та позаду вже залишалося й коротке дитинство.
Микола Петрович Трублаєвський (це згодом він стане відомим усім радянським дітям письменником, який підписував свої твори псевдонімом Трублаїні) народився 25 квітня 1907 року в селі Вільшанці М'ястківської волості Ольгопільського району Подільської губернії (нині Крижопільського району Вінницької області).
Повернувшись після невдалої втечі на фронт, він продовжує навчання. Жвавий, допитливий, непогамовний у жадобі знань, Микола вчиться наполегливо й серйозно.
Такий був час, що дорослішали рано, рано вибирали свій життєвий шлях.
Уже 1923 року Миколі Трублаєвському довелося зіткнутися у жорстокому двобої з класовими ворогами. А юнакові тоді йшов лише сімнадцятий рік.
«Глухо в селі, — згадував пізніше Трублаїні про ті часи в автобіографічному нарисі «Із записок молодого журналіста». — Район верстов за 30 і 5. Буднями дядьки порпаються у своїй, а колись графській землі; у свята ходять до церкви, а потім сплять, ідуть на посиденьки, а то п'ють самогон.
Вечорами дівчата на вечорницях висукують дванадцятку [1] , а хлопці грають у карти, ходять по хатах пробувати закваски, б'ють вікна та б'ються поміж себе.
Найвидатніші люди на селі: піп, бариня, Юзик та, мабуть, ще Савка Тетянчин».
Це й були ті недобитки петлюрівців, денікінців, махновців, які було осіли, приховалися, а тепер, в умовах недавно введеного непу, починали підводити голови.
Микола сміливо стає на боротьбу із цією зграєю. Його саме призначено в село Черепівка на Вінниччині завідувати хатою-читальнею. Поступово там згуртовується осередок передової молоді. «Юзева компанія навіть і не підозрівала, що відціля росте та сила, яка знищить їх ущент», — згадував Микола.
Яких тільки не складають Микола та його друзі планів боротьби з глитайнею і бандитами. Проте для їх здійснення не вистачає сил. Адже виявилося, що у волості також сидять, причаївшись, Юзеві приятелі.
Не одразу усвідомили Микола та його товариш Тимко, яку силу має слово правди, особливо надруковане в газеті. Але вже перша перемога хлопців — саме в хаті-читальні вони розвінчали пройдисвіта-ворожбита, який «грав під дудку» ворогів нової, Радянської влади, — спонукала Миколу скласти свого першого дописа до газети. І не в тім річ, що того дописа не було надруковано, — річ у тім, що в тих перших рядках народився майбутній журналіст і письменник. А вже скоро у вінницькій газеті «Червоний край» з'являється друком стаття Миколи Трублаїні «День Леніна». «Ленін… — писав молодий сількор. — При цьому слові почуття могутності охоплює кожного робітника і селянина. При цьому слові хмурніє і тремтить кожен наш ворог, від чуваючи свою погибель».
У 1924 році Микола переїжджає до тодішнього районного центру М'ястківки (тепер с. Городенка Крижопільського району). Тут він працює секретарем у клубі. Вступає до комсомолу і організовує сількорівську групу. В написаному 1929 року автобіографічному нарисі «Із записок молодого журналіста» Микола Трублаїні досить детально розповідає про ті складні умови, в яких він формувався як громадянин і журналіст.
Події, викладені в нарисі, ще раз свідчать про типовість ситуації, яка лягла в основу відомого роману А. Головка «Бур'ян». Молодий сількор Микола Трублаїні зіткнувся зі скаженим опором непмана Чашки та його поплічників у різних установах. Цей соціальний конфлікт виник після того, як за матеріалами, надісланими Миколою до редакції республіканської газети «Вісті», сам Остап Вишня написав фейлетон «Міцна Чашка». В ньому розповідалося, як за допомогою своїх впливових приятелів Чашка намагався прибрати до рук два млини, орендування яких приносило величезні прибутки. Спираючись на прихованих ворогів Радянської влади, Чашка дедалі міцніше ставав на ноги, наливався силою. Лють викликав у нього та його покровителів фейлетон Остапа Вишні. Миколу починають переслідувати. Проте він не здається. Знову звертається до газети «Вісті». Але тим часом начальник міліції, дружок Чашки, наказує заарештувати сількора Трублаєвського. Попереджений друзями, Микола виїздить до Вінниці. По дорозі купує в кіоску «Вісті», де вміщено статтю «Млин, «благодатель» Чашка та райвиконком». Всю компанію було остаточно викрито. Боротьба зі зграєю ворогів завершилася — їх було знешкоджено.
Микола Трублаїні прожив хоч і недовге, але яскраве, надзвичайно змістовне життя — він об'їздив багато далеких країв. Не раз на його дорозі поставали нелегкі випробування, і він їх завжди витримував із честю. Громадянська мужність, стійкість формуються вже в юнацькі роки.
Без журналістики він себе не мислив — у житті було стільки цікавого, про що хотілося розповісти людям, і стільки ще потворного, проти якого повставав увесь його бунтуючий дух.
Якийсь час Микола Трублаїні працює у вінницькій газеті «Червоний край», аз 1925 року вчиться в Харкові на Всеукраїнських курсах журналістики при ЦК КП(б)У. Одночасно він співробітничає в харківській пресі. У своїх статтях, нарисах молодий газетяр показує героїчну працю радянського народу, який будував нове, соціалістичне суспільство, викриває все, що заважає рухові вперед. Після закінчення курсів власний кореспондент «Вістей» Микола Трублаїні стає одним з найактивніших, найдоскіпливіших публіцистів газети. Допитлива вдача, дерзновенність, сміливість і тверезість погляду — характерні риси Трублаїні-журналіста. Його знають на багатьох заводах Харкова та інших міст країни. Все нове, незвідане, загадкове приваблює молодого газетяра. Письменник Степан Ковганюк, який у ті роки також працював у Харкові, згадував: «Коли ми познайомились ближче, я зрозумів, що Миколі Трублаїні все життя бракувало часу. Справді, такої невичерпної енергії, допитливості, жадоби все знати, все самому побачити, дослідити і неодмінно про все написати мені не доводилося бачити ні в кого. Але головне, що це була не просто допитливість, а допитливість, так би мовити, спрямована. Його цікавило все найпередовіше, найвизначніше, що відбувалося в нашій країні». Промовистий і спогад письменника Ярослава Гримайла, який в тридцяті роки жив по сусідству з Трублаїні: «Хвилювання, з яким він сприймав звичайнісінькі довоєнні «Останні вісті», я спостерігав лише в дні Великої Вітчизняної війни, коли люди слухали зведення Радінформбюро. Еге ж, він удосвіта схоплювався, щоб довідатись, що десь у Магнітогорську задули нову домну, на Кольському півострові почали експлуатацію нової шахти, в Таджикистані колгосп зібрав рекордний урожай бавовни, а криголам «Малыгин» вирушив у черговий рейс на острів Діксон…»