— Ясно що вірю, — сконфузився Топчій. — Тільки ж тут таке завертілося, що і дідько б не вигадав. Вас чорносотенці знайшли. Ті, що Кирилівську охороняють. Божевільний вовкулака заходився горло дерти, та так сильно, що двоголовці про кощів подумали, от і набігли. А там ви, а поруч — домовик на шмаття подертий. Ви у крівці й без тями. А годованець частинами валяється. Голова у відрі, руки-ноги по всій кімнаті. Чисто тобі жах. Вже й не знаю, чого ті бузувіри вас сюди притягли, а не зразу в яму. Певно, що найближчий відділок? Ми-бо вас від третього дня шукали. Акурат як панна Айвс зникла. А тут мій кумась каже, синій-то ваш у нас під замком, — Парфентій осікся і злякано поглянув на шефа.
— Який сьогодні день? — Тюрин досі тер скроні.
— Так Ганни. 9 грудня[4],— з полегшенням проказав Топчій.
«Відтоді як я зайшов до Кирилівської лікарні, минуло три дні. Сухе варення так довго не діє. Видно, двоголовці ще чимось накачали», — подумав Тюрин, і раптом мозок вибухнув від нової болючої думки.
— Як зникла?
— Та я вже думав, що з вами, — закашлявся вовкулака. — А тепер ясно, що не з вами.
— Треба йти. Виведете?
Вовкулака злякано заморгав довгими рудими віями, глянув на ґрати, але сперечатися не став. У цю мить шефа мало що зупинило б. Куди там стінам чи вовкулаці!
— Агов, служиві! Випускай правдиву душу, допит скінчено, — прокричав у двері й зайняв вигідну позицію. Тюрин зауважив, як околодочний дістав з нагрудної кишені фляжку і зробив кілька швидких ковтків. Вовкулін, або миттєва рідина для перетворення, була заборонена, але Топчію таки вдалося розжитися.
Засув з того боку дверей з рипінням упав. Тюрин рвучко затягнув досередини вартового. Ним виявився голомозий злидень. Олександр Петрович ухопив бідолаху рукою за обличчя, щоб той не зміг закричати, витяг ключа і кинув на матрац.
— Тихо будь! — проказав до нього вовкулака. — Справа державної ваги.
Від погляду Тюрина злидень запхав пальці до рота, забився у куток і почав гризти нігті.
Камера виходила у вузький коридор. Зліва чорнів глухий кут, а з протилежного боку наближався чорношинелець у супроводі городового. Тримав напоготові револьвер, але стрелити не встиг. Олександр Петрович як таран кинувся на супротивників. Не зупиняючись, повалив двоголовця, аж у того хруснула шия, вибив зброю у другого і помчав далі. Топчій здивовано охнув і припустив слідом.
У коридор, крім холодної, виходили кабінети. Відживлений рухався так швидко, що не побачив, як за спиною відчинилися двері. Хтось просунув голову і нарвався на Парфентія. Вовкулін почав діяти. Зарослою рукою з довгими кривими кігтями околодочний заштовхнув невдаху до кімнати і видер ручку. Ще один чорносотенець причаївся у приймальні. Пролунав постріл, але Олександр Петрович тільки здригнувся. В один стрибок наскочив на ворога, викрутив руку і його зброєю поцілив нападнику в живіт. На порозі показався ошелешений помічник городового. Тюрин уже готувався і йому скрутити в’язи, але Парфентій вчасно зупинив. Кум вовкулаки по-змовницькому притулив пальця до губ і махнув головою у бік виходу.
Поліційна частина рогом виходила на Лук’янівську площу. Попри загрозу кощів, ринок Шурум-Бурум перетворився на різдвяний ярмарок. Серце Татарки билося тут.
Колись шістдесят сімей, що рахували свій рід від половців, заснували околодок і досі трималися давніх звичаїв. Відкрито молилися Тенгре, вживали непридатну для людей масну і пряну їжу. На галасливому Шурум-Бурумі, під носом у поліції, можна було збути крадене, роздягти випадкового дурника чи подивитися на знаменитих крилатих коней. Базар тримав Піцен-ага — татарський лісовий дух, з повним ящірок волоссям і діркою під пахвою. Його білогриві тулпари славилися на всю Імперію.
Проноза Топчій за кілька хвилин обміняв закривавлений кітель на потертий піджак і кашкет зі зламаним козирком. У комічному вбранні Тюрин став схожим на сезонного вантажника з порту.
— А бодай тобі ковінька під ребра! Синю шкіру нічим не сховати, — сердився Топчій. Але вже за мить це стало неважливо. Різномасте море людей і нечисті заколихалося. Пролунав відчайдушний крик і свист людоптаха. Спершу втікачі подумали про появу переслідувачів. Хтось штурхонув продавця варенухи, чан з парним молоком тулпара перекинувся й обварив злиднів, що гралися у кості неподалік. Ті заверещали від болю, заходилися бити і кусати під коліна найближчих перехожих. Рябий чорт-лахмітник без розбору розкидав кулаками, зачепив кремезного зооморфа і потрапив у лещата дужих звірячих лап.