Ми приїхали до «Слейнса» спекотного липневого полудня. Маєток нагадував необроблений коштовний камінь; він розташовувався на пагорбах над Ґілґілом на восьмистах гектарах, просто біля підніжжя блакитного Абердере. Ми перебиралися з однієї вузької дороги на іншу, поки нарешті під’їхали до будинку, зведеного частково з цегли, частково з гальки. Це була мішанина кольорів та текстур, і, мабуть, завдяки цьому будинок мав настільки привабливий вигляд.
Ідіна та її чоловік самі звели цей дім, але ферму здавали в оренду. Насправді, це був третій чоловік Ідіни, й разом вони мали такий вигляд, ніби зійшли зі сторінки журналу. В обох були світла шкіра й вузькі стегна, обоє носили коротке рудувате волосся, зачесане на один бік. Було незрозуміло: це в нього жіночний вигляд чи вона нагадує чоловіка. У будь-якому разі вони скидалися на близнюків, коли зустрічали нашу машину, а поряд із ними стояли кілька служників у фесках і довгих білих шатах. Служники відносили наші валізи, поки босі Ідіна та Джосс вели нас повз порослі бур’яном пагорбки до місцини, де було влаштовано ретельно продуманий пікнік. Інша пара в солом’яних капелюхах розвалилася на траві, картатій ковдрі; обоє потягували коктейлі з вкритих інеєм келихів. Для більшості людей пікнік означав бутерброди й теплувату воду в баклагах. Тут же стояла машина для льоду, яка працювала на генераторі і дзижчала, мов навіжена. Грамофон видавав ритмічні трелі джазу.
— Доброго дня, — вкрадливо привітала нас вродлива струнка жінка, що лежала на ковдрі.
Вона сіла, схрестила ноги й поправила капелюха. Це була Нора Гордон, а поряд — її новий чоловік Чарльз, — блідий, чорнявий, підтягнутий шотландець, якого кілька років тому покинула сама Ідіна. Зараз вони всі здавалися близькими друзями, яким цілком комфортно одне з одним, а також із Френком, який ще не закінчив першого напою, а вже дістав свою коричневу оксамитову торбинку.
— О, Френку, любий, — сказала Ідіна. — Ось чому ми тебе запросили. Ти маєш найкращі іграшки.
— І добрий смак на жінок, — докинув Джосс і простягнув руку до торбинки.
— Чудовий у тебе вигляд, — звернулася до мене Ідіна. — І все ж таки не розумію, на що він тебе зловив. Нічого особистого, Френку.
Вона повернулася до нього з усмішкою в примружених очах:
— Ти ж точно не принц з казки.
— Френк був мені добрим другом.
— Що ми робили би без друзів?
Ідіна відкинулася на спину, підігнула коліна. Її схожа на саронг[31] сукня ковзнула й оголила бліді ноги.
— Ти біла, мов лілія! — вигукнула Нора. — Чому не підсмажуєшся тут, як усі інші?
— Вона вампір, — розсміявся Джосс. — У її в жилах зовсім нема власної крові — лише чужа, а ще віскі.
— Твоя правда, мій леве, — промуркотіла вона. — Ось чому я житиму вічно.
— Допоки не залишиш мене, — Джосс нахилився над кокаїновою доріжкою на таці. Він узяв скручений у рурочку папір і смачно затягнувся.
Ми лежали під кронами дерев, поки тіні побільшали, а світло стало золотим, а тоді пішли перевдягнутися до вечері.
Кімната, приготована для мене та Френка, була вся в килимах, коциках, уставлена вибагливо розписаними антикварними меблями.
Ліжко було масивне, а на двох круглих подушках лежали складені шовкові піжами — подарунки від Ідіни.
— Я ж казав тобі про піжаму, — мовив Френк, скидаючи свої вельветові штани. Ноги в нього були товсті, над шкарпетками стирчало густе волосся. — Вони нічого, правда ж? Здається, ти трохи налякана.
— Вони якісь легковажні. Для них усе розвага, особливо люди. Я не дуже це розумію.
— Можливо, якщо тобі випити більше, ти розслабишся.
— Не хочу втрачати голову.
— Тоді нічого не можна вдіяти, — він розсміявся. — А могла б розважитися.
— Зі мною все гаразд, — запевнила я, бажаючи закрити це питання і мріючи про те, щоб цей день якомога швидше скінчився.
Я вже скотила панчохи та скидала вологий бюстгальтер, як двері без стукоту відчинилися. Це був Джосс.
— Привіт, любі.
Його обличчям розпливлося в дружній усмішці.
— У вас є все необхідне?
Я відчула, як напружилася моя спина, та стрималася, щоб не прикритись. Така скромність здавалася б тут надмірною.
— Так, дякуємо.
— Ідіна хоче сказати тобі щось перед вечерею, Берил. Її кімната — вниз коридором, останні двері праворуч.