— Я людина, — повторив полонений.
— Нормальні люди сидять по домівках і святкують, — втулила своє суворе слівце Бурсака і краєм ока зиркнула на Єгора. — А ви хороводи водите по майдану. Людям ні сну, ні відпочинку через вас немає! Працювати треба, якщо хочете йти в Європу, а не мітингувати!
— Точно! — погодився Зіна, стверджувально покивав, немов копіював чи самозакоханого Жириновського чи то хрещеного батька з відомого фільму. — А теперь рассказывай, что вы задумали? Почему ты тут лазишь, абизяна?
— Я людина…
— Ты абизяна! — несподівано дзвінко рявкнув Зіна і зірвався на ноги.
Глянув на Єгора, той, відвів погляд і злодійкувато схиливши голову, кілька разів провів ребром долоні собі по горлу. Зіна зрозумів вказівку гостя, кинув Мопеду:
— В Днипро его, — і п’яно впав назад у крісло.
Полонений ошелешено подивився на Зіну, на Мопеда і не повірив своїм вухам:
— Як в Дніпро? Холодно ж!
Мопед ударив його кулаком по нирках і сказав:
— Ты не почувствуешь холода, — і до Логопеда: — прогревай свою шайтан-арбу. Едем на третью точку.
Він смикнув полоненого, розвернув обличчям до виходу і виштовхав з намету. Єгор відкрив обличчя і вирішив нагадати кожному його ролі:
— Марина, — з-під лоба глянув на Промокашку, — насколько я знаю, ты должна водить вот эти все хороводы, про которые так часто говоришь с майданутыми, а не бухать с Зиной. Ты — наши уши и глаза. Поэтому бери ноги в руки и дуй на майдан к своим дружкам… Бегом!
Та стривоженою квочкою ображено зірвалась на ноги і прожогом вибігла з намету. Єгор повернувся до Зіни і його «сподвижників»:
— Страх. Мы должны посеять в них страх! Пленных не отпускать, не отправлять в суды, не передавать ментам, не пиздить их почем зря, а по-тихому спустить — в Днипро кормить рыб! Понятно? — запнувся і обвів поглядом компанію, що залишилась. — Так что займитесь делом, господа, пока дойдет до наступления… Ладно, — звівся. — Так… чего вам здесь сейчас не хватает для полного счастья, чтобы выполнять свою работу как следует?
— Та нам бы для пацанов димедрола пару ящиков, сульфакамфокаина и настойки боярышника. Хорошо согревает на постах… — попросив один з морданів.
— Завтра будет, — буркнув Єгор і рвучко вийшов з намету.
Зіна встав, прощаючись із Єгором, але коли за ним впала завіса, втомлено опустився у крісло і пробубнів:
— Спать, — вирішив. — Всем спать.
Придуркуватий дядько, який ладив пічку, буркнув, що тепер не буде димити і посунув до виходу.
— Да иди ты уже отсюдова, чмо, — пробурчав до старого один із «сподвижників» Зіни і кинув на стіл п’ятдесят гривень. — Возьми себе водчонки и выпей за здоровье нашего президента…
— Благодарочка, — відказав дядько, узяв гроші та вийшов з намету.
— Чмо… — чомусь услід сказав йому Зіна.
Слава «Беркуту»!
Мопед з Логопедом заштовхали полоненого на заднє сидіння жовтого жигуля, що стояв «прибитий» у завулку біля китайського посольства. Мопед сів за кермо, Логопед поруч з майданівцем. Поїхали мовчки. Бранець сидів насуплений і переляканий, але намагався не подавати виду.
— Куди ви мене везете? — все ж запитав бранець.
— «Куды-куды» — буркнув Логопед. — Камень на шею и — в Днипро.
Полонений стривожено пересмикнув плечима і опустив голову. Йому стало неабияк страшно, хоча залишалася надія, що все це поганий жарт. Його просто полякають і відпустять… Можливо поб’ють, познущаються, можливо щось зламають. Таке вже траплялось, відпускали не всіх, але багатьох. Хоча більшість повстанців були морально готовими до смерті, все ж помирати не хотілося нікому…
Ментовські патрулі, котрі траплялися на кожному кроці, пропускали авто. Вони знали цю машину; у них був наказ давати зелену дорогу поселенцям Маріїнського парку всюди і без догляду. Тому авто скоро вискочило на Дніпровську набережну.
— Дозвольте попрощатися з жінкою і дітьми, — попросив полонений.
— Ага, разогнался, — весело сказав Мопед. — Как начнешь прощаться, так твои автомайданы тут же появятся, и нам, молодым, почки поотбивают… А нам навряд ли это может понравится.
— Будьте людьми, — попросив полонений.
Логопед боляче вдарив його ліктем у печінку.
— На могилке твоей попрощаются с тобой дети, если, конечно выплывешь где-то под Каневом. — сказав зі злістю. — И так со всеми вами будет, майдауны хреновы. Жить людям не даете, с Россией поругать нас хочете, в свою Гейропу всех тянете. А я не хочу, чтобы мои дети мыли старым пидарасам жопы в какой-нибудь задрыпаной Швейцарии!