Хочеться інколи забути, ким ти є насправді, от і верзеться казна-що… Насправді жоден камінь у цьому місті не заплаче, коли мене не стане. І сонце зітхне з полегшенням.
— Ти ще в нас на Клепарові толком не був…
— А ви часто ходите один до одного в гості?
Я осміхнувся. Ну що з тих шляхтичів візьмеш, окрім золота і діамантів?! А з цього шляхтича тепер навіть цього не візьмеш…
— Боронь тебе Боже комусь заїкатися на Личакові, що ти водишся з батярами з Клепарова і навпаки. Навіть крикнути «ґвалт!» не встигнеш. Недаремно Боженько ці два передмістя помістив так далеко одне від одного…
— А ми чого тоді тут?
— Бо в мене є певні привілеї. Як у міста з магдебурзьким правом. Я тут народився, на Круп’ярській. Мої батьки… їх тут шанували, і я добився, щоб сам Антін признав за мною право тут з’являтися… могили навідувати…
Я це сказав. І навіть серце моє пришвидшило ритм лише на кілька ударів…
— А що з ними сталося?
— Померли. Як кажуть у казках — в один день.
— Мені шкода.
— Мені теж.
— Покажеш, де ви жили?
— При нагоді…
— А хто такий Антін?
— Тутешній некоронований король.
— А чому він король?
— Бо всіх побив.
— А якщо його хтось поб’є?
— Тоді буде інший король. У нас усе, як усюди… Я поговорю де з ким про… вакансії… А поки, гадаю, нам тут не відмовлять у ночівлі…
Цієї миті одна з шибок у корчмі із дзенькотом припинила своє існування. Немита голова з дебелою шиєю з’явилася у віконниці, голосно лаючись. І, звісно, застрягла межи гострих скляних уламків.
— Задарма? — підняв брову Янек, коротко зиркнувши на Петруся, який вибіг у двір і взявся запихати немиту голову з шиєю назад до корчми. Кров із порізаної голови цебеніла йому по пальцях. Лайка посилилася.
— Угу, цей Петрусь — мій боржник.
— Тобто?
— Ну, борг у нього переді мною є… один…
— Тобто?
Від нього не можна було так просто відкараскатися. Петрусеві тим часом узялися допомагати. Ті, що були тверезіші, розмахували руками і казали, куди краще попхати, щоб голова вилізла з того боку пробитого вікна. Ті, що тверезими не скоро стануть, хиталися і гикали, що, мабуть, означало: відійди, ми його… зараз… як попхаємо… Від таких зусиль вони скоро самі падали, без жодної допомоги.
А нещасну закривавлену голову, яка лаялася щоразу сильніше, усією громадою таки засунули назад до шинку.
Музики не вгавали.
— Витяг я цього Петруся якось… із криниці.
— Звідки? — Янек поперхнувся.
— Була в нас тут одна криниця, поки її не засипали, під Високим Замком на Театинській, біля порожньої кузні, де колись цигани жи…
— Я хотів сказати… він там що робив… у криниці?
— Не тих музик запросив… або не дав у борг… або дав, та не тим…
— Ясно. А з ким ти збираєшся про… вакансії говорити?
Ніщо від нього не могло заховатися. Я поставив кухоль назад на немиту, липку від молодого пива й жирну від смажених ковбасок стільницю і скомандував, як цісар на параді:
— На нічліг кроком руш!
— Слухаюся, пане генерале!
З корчми вивалилася чергова компанія, яка збиралася погомоніти на свіжому повітрі. Інша компанія, під ранок особливо спрагла до розмов, увалилася досередини.
— А ми точно там… помістимося?
— Не переживай, у Петруся є для таких гостей окрема кімнатка, майже чиста, і куди непрохані гості не запрошуються…
— Непрохані гості тому так і називаються, що їх не хочуть запрошувати, а вони все одно приходять… Майже як ми…
Сонце теж приходить щодня, хоч ніхто не просить, і нічого, з гордості не померло, а могло й образитися, воно ж сонце…Але вголос я сказав інше:
— Це ненадовго.
Я знаю — я негідник.
І до господаря:
— Нас не чекали, а ми приперлися, Петре… Станіслав Пшимоновський до твоїх послуг… На пару ночей…
Він зиркнув на нас, наливаючи власноруч зварене пиво з бочки для новоприбулої компанії…
— Живіть, я хіба проти…
Часто наливав у борг і давно б розбагатів, якби всі боржники повертали свої борги.
Я відчинив заховані за гобеленом дверцята.
— Проходьте, ваша світлосте.
— Не знущайся, Мар’яне!
Якби всі боржники віддавали свої борги, тюрма Шафлівка[110] була б порожня, мій тато був би живий, а я б склав голову на пласі. Бо віддати свій борг іншим способом не мав би можливості.
Почекавши, поки на сусідній широкій лавці, звісно, без матрацу, подушки і коца, але ж на лавці, а не на болоті, зазвучить сонна арія у виконанні пана Губицького, я сів і задумався.
110
Шафлівка — боргова в’язниця в будинку лихваря Шаффля по вулиці Городоцькій на місці будинку № 27.