— Якщо це справді мені зараз виїсть очі, то краще щоб швидше! А ви… ви зможете собою пишатися! А то я вже гадав, що ваше призначення в житті — лупити дітей! А виходить, у вас багатогранний талант!
— Не тобі мене вчити! Скільки вони тобі заплатили?! Скажеш — і я закапаю тобі в очі протиотруту! Ну?
Я засміявся. А потім заплакав. Навзрид. Від болю, страху і безсилля.
— Скільки… зазвичай… платили тим, хто був… до мене? — крізь ридання, здригаючись, ледве вимовив я.
— А тобі навіщо?
— Вам же треба… назвати суму… щоб ви… цю протиотруту… Скажіть і я підтверджу… усе що захочете!
Правий був директор поліції. Усі вони на допитах співають, як солов’ї…
Мовчання було мені відповіддю…
— Це правда, був декан… він… він сказав, що треба за вами постежити… він закликав мене до кабінету… прошу вас!
— Де його кабінет?
— Ну, там, у вас… у вашому університеті… на вулиці Миколая[157]… невже ви не можете…
— Я працюю в Технічній академії…
Важко дихаючи, я затих. Було так кепсько, що хотілося їх усіх убити. Шкода, що це нічого не дасть…
— Хай буде вам Технічна академія…
Необхідність прикидатися відпала. Але тепер я справді нічого не бачив. Сказано ж: не спокушай долю — і вона не замастить тобі очі чистотілом!
— Юзику, швидко сюди воду! І посади його кудись! Ні, не треба терти очі, це не чистотіл, це сік подорожника, зараз промиємо ромашкою, і все пройде… я ж просив не терти!..
В обід я почувався вже досить нормально, хоча куховарка все ще мала зі мною клопіт, підсовуючи мені одне блюдо за іншим:
— Я казала їм, що пана одразу видно по халявах, а вони — за́сланець, за́сланець…
Що вона там бачила по моїх запилених халявах — я зрозуміти не міг.
Пан Модест Маринович зайшов до моєї кімнати під вечір, коли я навпомацки цілими оберемками відтинав корінці різних рослин від стебел і складав їх у два різні баняки. От по його халявах одразу було помітно, що ви маєте справу з паном доктором, а не з якимось партачем[158].
— Від тих крапель, які я був тобі закрапав, ти мав би вже краще бачити…
Я похитав головою, не припиняючи свого заняття. Так було простіше уникати прямого погляду…
— Якщо вдаряють по голові, краплями тут навряд чи допоможеш… Просто я сподівався… Не знаю навіть, на що я сподівався…
Не буде жебрак на площі Ринок бачити. Уже ніколи. Як ніколи чітко я це зараз усвідомив. Як актор, котрий грає засудженого до страти, на мить усвідомлює, як це — бути засудженим до страти…
— А приступи задухи? Давно це почалося?
— Місяць тому.
— Зараз я послухаю твої легені і…
— Це не в мене, це… у мого знайомого…
— Дорогий тобі?
Я кивнув. І тільки потім усвідомив, що зробив…
— Тобі треба його сюди привести, я не маг, щоб на відстані діагнози ставити…
— Люди кажуть, ви — непоганий лікар. Таке лікується?
— Це залежить від того, як часто хворів він запаленням легень чи бронхів, знаєш?
— Ні, це не від хворіб, це… його пробували задушити…
— Он як! Травматичні спогади? З нервовими хворобами все не так просто. Я спілкувався у Відні з відомим лікарем Йозефом Броєром… Ти не знаєш… Він вилікував пацієнтку від істерії, просто давши їй можливість розповісти про свої травмуючі переживання минулого. Він називав це катартичним методом[159], а пацієнтка — чисткою димарів. На хлопський розум це можна назвати лікуванням розмовами. Пацієнт виговорюється і сам зцілюється!
Помічником там у нього працює один приват-доцент з неврології Віденського головного шпиталя… Фройд, здається… Так той у своїх працях рекомендує коку як засіб від депресії, неврозів, сифілісу і… астми. Нібито те, що нам треба. Але, але… В останній своїй праці, надрукованій у Віденському медичному щоденнику, він вже не так захоплено відгукується про кокаїн. Щось змінилося… Але хто б на це зважав! Знаєш, що зараз у Європі найбільше продається у всіх аптеках і не тільки аптеках? Вино Маріані[160]! Нашим людям лиш би пити і веселитися… Спробую одну настоянку зробити, коли матиму всі інгредієнти, вона зніме збудження і фізичне перенапруження, покращить сон і хтозна, може, дасть можливість людині докопатися до того, що її мучить… І поки що обійдемося без коки. Почекаємо серйозніших клінічних досліджень…
І вже від дверей:
— До речі, той малий жид ще вчора сказав мені, що нібито ти придурюєшся…
— Мойсей?.. — перепитав я, а рука моя і далі впевнено різала оберемки трави. Під пильним поглядом від дверей…
160
Вино Маріані — вино з кокаїном, винайдене й запатентоване французьким фармацевтом і бізнесменом Анжело Маріані.