Выбрать главу

Задивившись на раптові зміни міста, Данило не одразу почув, що до нього звертаються.

— Чи подобається вам Робітничий район?

— Гм-м...— Данило поглянув на Агнесу.— Якщо бути відвертим — то не дуже. А куди ми, власне, їдемо?

— Туди, куди зазвичай не возять порядних дівчат. Однак, ваш батько забажав, щоб там була присутня вся родина,— Агнеса гидливо підібгала губи.— Ми їдемо у гральню.

Данило похитав головою. З церкви — за картярський стіл, отакої!

А тим часом перший екіпаж Яблонських зупинився біля будинку з колонами. Данило штовхнув Тео, той хропнув і прокинувся. З будинку вискочив маленький лисуватий азіат.

Щойно він заговорив, Данило ледве стримав посмішку. Розібрати цей захоплений клекіт було вкрай важко, але господар сумлінно намагався говорити російською.

О, как я рад, как я рад! — він потрусив руку Фелікса й вклонився його супутникам.— Я оцинь давно ждал вас![23]

Раптом погляд Сяо Ши стрибнув на Данила.

— О, господин Эдвард, как ви?! Я пириживаль, оцинь пириживаль, когда услихаль о той катастрофе...[24]

Данило силувано всміхнувся й сховав руки до кишень.

— Так, дякую. Дуже ґречно з вашого боку.

— Нас сьогодні пустять у дім? Чи так і стовбичитимемо на порозі? — позіхнувши, кинув Тео. Китаєць заклекотів вибаченнями й жестом запросив їх усередину.

Гостей провели на другий поверх. Усередині салон був більше схожий на вітальню аристократів, ніж на заклад із сумнівною репутацією. Оксамитові бордові портьєри на вікнах були щільно запнуті, посередині розташувався величезний круглий стіл, укритий зеленим сукном. Стіни прикрашали мініатюрні копії портретів отців-фундаторів, які Данило вже бачив на майдані Чорного. В кутку, на низькому столику, Данило побачив знайомий фонограф, тільки більшого розміру. З мідної квітки дифузора, схрипуючи, лилася весела пісенька німецькою. Біля м’якого дивана стояв відкритий глобус, з чаші якого стирчали горлечка пляшок.

Яблонські увійшли до зали, і троє чоловіків, що сиділи за зеленим столом, підвелися на знак вітання.

«Батько» Данила роздякувався навсібіч — за запрошення на гру, за увагу до його родини, за нещодавно укладений договір. Вочевидь, Фелікс відчайдушно прагнув справити гарне враження — інакше навіщо потягнув на ці посиденьки всіх родичів? Поки гості обмінювалися компліментами, Данило роздивлявся трійцю. Звісно, він миттєво упізнав їх.

Юміт Оздемір, що сидів найближче до дверей, вигляд мав майже такий, як на зображеннях: моложавий, підтягнутий чоловік з військовою виправкою і гордовитим виразом обличчя. Його синяво-чорна блискуча чуприна була ретельно зачесана назад, гострий швидкий погляд дрібних карих очей ніби пронизував співрозмовника наскрізь. Турок пильно подивився на Данила й кивнув з ледь помітною усмішкою, від якої чомусь сипнуло морозцем.

— Тішуся, що ви знову з нами, Едварде,— промовив він російською з сильним акцентом, подаючи руку.— Адже вас шукало все місто.

Данило потиснув вузьку білу долоню. На мить рукав Оздемірового піджака оголив зап’ясток, що оперізував дивний червоний рубець. Помітивши погляд Данила, турок швидко осмикнув рукав і жестом запросив усіх до гри.

Данило видихнув з полегшенням: грали в покер, фішки й карти — такі самі, що й у «нормальному» світі. Якщо правила тут схожі, то він не почуватиметься білою вороною хоч у чомусь. Усе-таки Федя не дарма діставав його своїми фулхаузами й флеш-роялями: тепер головне — вдати запеклого знавця й протриматися бодай кілька ставок. Чекаючи роздачі, він і далі спостерігав.

Другий «отець» Леобурга, високий і моторошно-худий, різко контрастував зі своїм сусідою по столу — білясті брови, майже невидимі вії, світло-сірі очі й ретельно пригладжене світле волосся. Це був Йоганн Райнгард. Німець або австрієць, Данило не уточнив у Агнеси. Третій відвідувач салону був пухким рожевощоким балакуном і трусив Феліксову руку з такою ретельністю, ніби хотів відірвати. Він повсякчас витирав з чола піт, хоча спеки в кімнаті зовсім не відчувалося. Його Данило теж упізнав — то був угорець Ласло Варга, третій член Верховної Ради. Усі троє, дотримуючись власних правил, говорили російською, але докладали неабияких зусиль. На їхньому тлі навіть сильний акцент Фелікса видавався не таким уже й помітним.

— О, можна я сяду поруч з вами, дядечку? — всміхнулася Беата.— Зі мною вам обов’язково пощастить!

— Головне — не переборщи, люба кузино,— пробурмотів Тео німецькою, підпалюючи сигару мініатюрним пристроєм з прозорою капсулою газу.— Інакше ми всі залишимося без штанів.

Чоловіки за столом засміялися, Агнеса, що сиділа між ним і Данилом, роздратовано закотила очі. Фелікс обдарував поважну трійцю чемною усмішкою та знехотя звелів приставити стілець для племінниці.

Минуло близько чверті години. Карти Данила не обіцяли нічого доброго — схоже, перспектива залишитися без штанів загрожувала лише йому. Чоловіки пили шнапс, окрім Тео, який потроху допивав третю склянку віскі. Юліана про щось весело щебетала з Оздеміром. Дивовижно, як швидко «фундатор» забув про власний закон і почав відповідати німецькою — Данило відзначив, що мовою Ґете турок володів дуже добре. Беата всякчас зазирала в карти Феліксові й цим доводила його до сказу. Агнеса, схоже, насилу витримувала те, що відбувалося, й раз по раз зітхала. Данило підкинув пару фішок на кін, обернувся до неї і з іронією запитав:

— І часто ми ось так граємо в покер із засновниками Леобурга?

Золотаво-зелені Агнесині очі заіскрилися злою усмішкою.

— О, для вас це правдиве досягнення! Але дозвольте нагадати, що мій батько входив до Верховної Ради Леобурга, тому його колеги були вельми частими гостями в нашому домі. А тепер... тепер...

— ...його місце посів мій батько, так? — Данило озирнувся на неї через плече.

Агнеса втягнула повітря, ніби їй стало важко дихати, й відвела погляд убік.

— Ненадовго. Він — лише опікун. І тільки-но мені виповниться двадцять два роки, я успадкую батьківське місце в Раді.

Вона гонорово задерла підборіддя й торкнулася своєї брошки у формі лева. Данило кивнув і всміхнувся. Цікаво, як це юна Агнеса керуватиме містом разом з трьома досвідченими політиками? Навряд чи хтось дослухатиметься до її думки.

Коли служник відкоркував другу пляшку шнапсу, в кімнаті остаточно запанувала німецька мова. За столом виникла дискусія, на яку Данило спочатку не звернув уваги.

— Панове, користуючись моментом, хотів би торкнутися серйозного питання,— схвильовано пискнув Альберт, зминаючи мереживного носовичка.— Як ви гадаєте, чи вибухне найближчим часом світова війна?

Данило здригнувся від слова «війна». Перед очима замиготіло те, що він бачив на сході за кілька своїх волонтерських поїздок. Зруйновані будинки, небо крізь пробитий дах, спалені дерева, покорчована земля, хвостовики мін. Він уявив чорні пасма кіптяви на ніжно-блакитних, жовтих, рожевих стінах Леобурга, зруйнований дощенту Михайлівський собор, завалену спаленим залізяччям бруківку... Ні, не треба їм війни, не треба.

— Про яку війну мова, Альберте? — здивовано звела брови Юліана.— Не бачу жодних передумов!

— О матінко, ви просто не знаєте того, що знаю я...— Альберт невідривно дивився на Оздеміра й навіть не зважив на матір.— Зо пів року тому мені сказали, що між Австро-Боснійською Імперією і Росією от-от спалахне конфлікт. Щоправда, тоді я не надав цьому значення, проте сьогодні, коли стало відомо, що австрійці зміцнюють східні й південні кордони... А ці чутки про надзброю? Що станеться, якщо австрійці справді створили небачено потужну зброю, здатну одним ударом стерти з лиця землі ціле місто? Театр військових дій може розвернутися на Нейтральній території, від чого неодмінно постраждає Леобург.

— Надзброю? — посміхнувся Оздемір.— Господь з вами, Альберте! В австрійців вистачає звичайнісінької зброї для перемоги в будь-якій війні. До того ж, зараз вони мають чимало клопоту — після завоювання Константинополя, гадаю, вони почнуть зміцнювати свій вплив у Африці. Нема причин для хвилювання. Я певен, що нашому місту нічого не загрожує. Леобург захищають три світові угоди, маємо особливий статус, який беззастережно визнається всіма державами світу.

вернуться

23

Я такий радий, такий радий! Я дуже давно чекав на вас! (Ламана рос.).

вернуться

24

О, пане Едвард, як ся маєте?! Я переймався, дійсно переймався новиною про ту катастрофу (ламана рос.).