Звіти ще більше переконали Харрі, що розслідування тупцяється на місці. Всі ніби стали у захисну позицію, а надто той, хто звітував про результати пошуків Тоні Лейке. Він у подробицях розповідав, які транспортні компанії заявили про те, що Лейке немає у переліку пасажирів жодного рейсу, і які телефонні компанії повідомили, що їхні базові станції не ловили ніяких сигналів з його мобільного. У жодному міському готелі гостя з таким прізвищем не зареєстровано, зате їм зателефонував Капітан і повідомив, що бачив чоловіка, подібного до Тоні Лейке (навіть Харрі був у курсі, що портьє у готелі «Брістоль» був ревним поліцейським стукачем, котрий допомагав з власної ініціативи). Старший слідчий розповідав про виконану роботу, пересипаючи звіт подробицями, не розуміючи, що насправді виправдовується за те, що результатів — пшик, жодних. Zilch. Nada[103].
Бельман сидів на чільному місці, заклавши ногу за ногу і досі страждаючи від пекучого відчуття невдоволення. Подякувавши за звіти, він познайомив усіх з Харрі більш офіційно, швидко прочитав щось на кшталт резюме, де згадувалися рік закінчення Поліцейської академії, курси у ФБР щодо серійних убивств у Чикаго, розслідування у Сіднеї, підвищення до старшого інспектора й, врешті, справа Сніговика.
— Отже, віднині Харрі — частина команди, — мовив Бельман. — Він підзвітний мені особисто.
— І лише тобі підкоряється? — гаркнула Пеліканиха.
Харрі згадав, що прізвисько до неї причепилися саме через манеру говорити, опускаючи довгий, подібний до дзьоба ніс до худющої шиї і дивлячись над окулярами скептично й хижо водночас, ніби міркуючи, чи бажає бачити тебе у своєму меню, чи ні.
— Він безпосередньо нікому не підкоряється, — сказав Бельман. — У команді він — вільний птах. Вважаймо пана Холе консультантом. Так, Харрі?
— Чому б і ні? — кивнув Харрі. — Консультант — це людина, котрій зазвичай переплачують, котру переоцінюють і котра вважає, що знає більше за всіх.
Несміливі смішки довкола столу. Харрі перезирнувся з Бйорном Гольмом, той підбадьорливо кивнув у відповідь.
— Якщо не зважати на те, що за цих обставин він дійсно знає більше, — мовив Мікаель Бельман. — Чи ти говорив з Іскою Пеллер, Харрі?
— Говорив, — відповів він. — Але спочатку я б волів дізнатись, як ви наміряєтесь використати її як приманку:
Пеліканиха кахикнула:
— Наразі ми ще не обмірковували подробиць. Лише збиралися витягти її у Норвегію й повідомити, де вона є, щоб убивця гадав, що вона — легка здобич. А ми ховатимемося у засідці, сподіваючись, що він заковтнув живця.
— М-м-м… — сказав Харрі. — Невибагливо.
— Зазвичай найпростіше буває й найдієвішим, — встряв чоловік у східнонімецькому костюмі з армійським ножем і зосередився на нігті вказівного пальця.
— Згоден, — мовив Харрі. — Але підсадної качки у нас немає. Іска Пеллер відмовилася приїхати.
Почулися розчаровані зітхання.
— Я хотів запропонувати дещо простіше, — вів далі Харрі. — Іска Пеллер спитала, чому б нам, якщо вже усім платять за те, щоб ми спіймали нелюда, самим не стати приманкою.
Він обвів присутніх поглядом. Безсумнівно, він привернув загальну увагу. Але переконати їх буде важче.
— Ми маємо перевагу над убивцею. Певно, він має сторінку з книги відвідувачів з хатинки, так що ім’я Іски Пеллер йому відоме. Але він не знає, яка вона на вигляд. Хоча ми й не думаємо, що убивця в ту ніч був у хатинці. Іска та Шарлотта Лолле дісталися туди раніше. Іска нездужала й пробула добу у спальні, де, окрім Шарлотти, нікого не було. Вона залишалася там, поки решта не пороз’їжджалися. Тобто ми можемо розіграти виставу, у якій наша співробітниця зіграє роль Іски Пеллер, й убивця її не викриє.
Харрі знову кинув оком на присутніх. На обличчях не проявилося нічого, окрім скепсису.
— Тож як ти сподіваєшся затягти на свою виставу глядачів? — спитав Ердал, складаючи свій армійський ніж.
— Ми використаємо те, у чому Крипос — незрівнянний, — відповів Харрі.
Запала тиша.
— Тобто? — спитала нарешті Пеліканиха.
— Прес-конференцію, — відповів Харрі.
У залі запала важка тиша. Допоки її не розітнув сміх. Реготав Мікаель Бельман. Вони з подивом глянули на боса. І зрозуміли, що план Харрі Холе було затверджено раніше.
— Отже… — повів Харрі.
Після наради Харрі відвів Бйорна Гольма убік.
— Ніс ще болить?
— Це ти так вибачаєшся?
— Ні.
— Загалом, пощастило тобі, Харрі, що ти не зламав мені носа.
— Хтозна, може, так для тебе було б краще.
— То ти будеш вибачатися?