— Це божевілля! — прокричав Харрі, силкуючись перекричати ревіння двигуна. — Чому не почекати до завтра?
Бельман, озирнувшись на нього, усміхнувся у відповідь.
О п’ятій слід знову знайшовся.
Вони зупинилися й злізли зі снігохода.
— Веде сюди, — мовив Бельман, повертаючись до скутера. — Їдьмо!
— Стривай, — сказав Харрі.
— Чому? Їдьмо, незабаром геть стемніє.
— Чи ти, коли зараз гукав, луну чув?
— То й що? — Бельман зупинився. — Гора?
— На мапі гори немає, — відповів Харрі й повернув у той бік, куди вели сліди.
— Розколина! — крикнув він. І враз отримав відповідь. Негайну. Він озирнувся до Бельмана.
— Гадаю, снігохід, що залишив ці сліди, втрапив у велику халепу.
— Що я знаю про Бельмана? — перепитав Рогер Єндем, тягнучи час. — Кажуть, що він дуже тямущий, прекрасний фахівець. — «Чого ж хоче цей легендарний редактор Нурдбьо?» — Усе вміє, діє непомильно, — вів Єндем. — Швидко вчиться, потроху опановує й те, як спілкуватися з нами, пресою. Такий собі whiz kid[107], це, якщо ви розумієте…
— Я знаю цей вираз, — відповів Бент Нурдбьо, кисло всміхаючись, не припиняючи терти скельця на окулярах. — Загалом, мене більше цікавлять чутки про нього.
— Чутки? — перепитав Єндем, за дурною звичкою забувши стулити рота.
— Сподіваюсь, ви, Єндеме, знаєте, що це таке. Позаяк ви та ваш теперішній працедавець з цього живете. То як?
Єндем не квапився:
— Та різне говорять…
Нурдбьо звів очі до неба:
— Спекуляції. Вигадки. Пряма брехня. Я тут перед вами не маю наміру бути делікатним. Ну ж бо, Єндеме, переверніть мішок з плітками догори дриґом, позловтішайтеся.
— Отже, негативні сторони?
Нурдбьо важко зітхнув:
— Любий Єндеме. Чи часто ви чули про когось, що людина живе тверезим життям, чесна у грошових питаннях, незрадлива у шлюбі, а стиль її керівництва годі вважати психопатським? Може, роль пліток і зводиться до того, щоб на тлі загалу мати порівняно кращий вигляд? — Нурдбьо нарешті дотер одне скельце й взявся так само ретельно натирати інше.
— Це дуже, дуже кволі чутки, — мовив Єндем, поспіхом додавши: — Поза тим, я знаю чимало людей, про яких пліткують те саме, а вони геть зовсім не такі.
— Як колишній редактор, я радив би вам ближче до суті, — мовив Нурдбьо. — То у чому ж він не такий?
— Та… не такий ревнивий.
— А хіба ми всі не ревниві?
— Йдеться про ревнощі аж до насильства.
— Хіба він б’є дружину?
— Ні, я не вважаю, що він розпускає кулаки. І що вона дає привід. Але якщо хтось занадто довго на неї витріщається…
Розділ 61. Падіння
Харрі та Бельман лежали на краю урвища, там, де обривалися сліди снігохода. Обидва пильно вдивлялися у провалля. Чорні прямовисні схили спускалися вниз, розчиняючись у сніговій хурделиці.
— Бачиш що-небудь? — спитав Бельман.
— Сніг. — Харрі простягнув йому бінокля.
— Снігохід унизу, — мовив Бельман, підвівся й пішов до їхнього снігохода. — Спускатимемося.
— Ми?
— Ти.
— А я гадав, що скелями ти у нас лазиш, Бельмане.
— Саме так, — відповів той, уже почавши одягати альпіністське спорядження. — Тому слушно буде, коли я візьму мотузку, карабіни й решту. Мотузка завдовжки сімдесят метрів. Я спущу тебе вниз. Згоден?
За шість хвилин Харрі вже стояв на краю, повернувшись спиною до урвища, з біноклем на шиї, пахкаючи цигаркою у кутику рота.
— Нервуєшся? — усміхнувся Бельман.
— Ні-і-і, — відповів Харрі. — Боюся до смерті.
Бельман перевірив мотузку, яка тягнулася від спускового механізму, навколо стовбура тоненького деревця позаду них — до спорядження Харрі.
Харрі заплющив очі, глибоко вдихнув і зосередився на тому, щоб відхилитися назад і побороти еволюційно обґрунтований протест, вироблений мільйонами років досвіду: якщо зробиш крок у прірву — рід твій не продовжиться.
Мозок зборов тіло — з найменшою перевагою.
Спочатку Харрі ще діставав ногами до гірського схилу, але спустившись нижче, просто завис у повітрі. Мотузка опускалася рвучко, але еластичне спорядження пом’якшувало удар на хребет та стегна. Згодом мотузка вже спускалася плавно, за мить він уже не міг роздивитися вершину й тепер ширяв на самоті серед білих сніжинок та чорних скель.
Він відхилився убік і глянув униз. І там, за двадцять метрів під собою, розгледів кам’яне зуб’я, що стирчало з-під снігу. Круте провалля. Й у біло-чорному проваллі щось жовтіло.
— Бачу снігохід, — прокричав Харрі, і його слова враз розлилися луною.