Єдиний, хто знає.
Харрі підвівся, відштовхнув крісло, схопив пальто й вискочив з кабінету.
Доїхавши до центру, він припаркувався біля Норвезького театру, зухвало порушуючи всі правила. Перетнув вулицю й зайшов у готель.
Капітан отримав своє прізвисько ще за часів, коли працював швейцаром у цьому ж таки готелі. Вочевидь, через червону розкішну форму й манеру роздавати керівні вказівки всім підряд і з будь-якого приводу. До всього він ще й вважав себе центром чогось значущого, що траплялося у центрі міста, себто людиною, яка тримає руку на пульсі міста і яка знає. Інформатором з великої літери, неоціненним гвинтиком у поліцейській машині, котра оберігала спокій Осло.
— Десь у глибині мозку я досі чую цей характерний голос, — мовив Капітан, неприховано смакуючи власні слова.
Харрі зауважив, як колега, що стояв поруч з Капітаном за стійкою адміністратора, закотив очі під лоба.
— Схоже, то був педик, — доказав Капітан.
— Ви маєте на увазі, що голос був високий? — спитав Харрі, згадавши розповіді друзів Аделе. Аделе ж казала, що головна вада її кавалера в тому, що розмовляє він достоту, як той голубий, з яким вона винаймає квартиру.
— Ні, радше такий. — Капітан розім’яв долоні, закліпав і видав пронизливу тираду, як криклива жіночка: «Яка ж я на тебе зла, Сьорене»[110].
Колега, у якого на грудях був бейджик «Сьорен», гигикнув.
Харрі подякував і знову мало не попросив Капітана зателефонувати, якщо будуть якісь новини. Вийшов на вулицю. Запаливши цигарку, глянув на вивіску з назвою готелю. Щось у цьому було… Тієї ж таки миті він помітив авто транспортної поліції, що стояло просто позаду його машини, й поліцейського у комбінезоні, який занотовував номер машини Харрі.
Харрі підійшов і показав йому своє посвідчення.
— Поліція. Я на службовому завданні.
— Це не зарадить. Якщо зупинятися заборонено, отже, заборонено, — мовив комбінезон, без упину записуючи. — Напишіть скаргу.
— Гаразд, — відповів Харрі. — Але ж ви знаєте, що ми теж уповноважені виписувати штраф за неправильне паркування, адже так?
Той глянув на нього й вишкірився:
— Помиляєшся, колего, якщо гадаєш, що я дам тобі виписати штраф самому собі.
— Та я, власне, маю на увазі твоє авто. — Харрі показав на нього.
— Воно моє та начальника служби…
— Якщо зупинятися заборонено, отже, заборонено.
Комбінезон понуро глянув на нього.
Харрі знизав плечима:
— Напишіть скаргу. Колего…
Комбінезон закрив нотатник, розвернувся на підборах і попростував до свого авто.
Коли Харрі повертав на Університетсгатен, задзеленчав телефон. Це був Гуннар Хаген. Голос у зазвичай незворушного шефа відділу убивств тремтів від збудження.
— Харрі, маєш негайно приїхати сюди!
— А що трапилось?
— Негайно! У Кишку!
Ще задовго перед тим, як наблизився до кінця бетонного коридору, Харрі почув голоси й клацання від спалахів фотоапаратів. Перед дверима у свій колишній офіс він застав Гуннара Хагена й Бйорна Гольма. Одна з криміналісток проводила по ручці й дверях щіточкою, шукаючи відбитки, поки двійник Гольма фотографувала відбиток чобота у кутку, майже біля самої стіни.
— Це задавнений відбиток, — мовив Харрі. — Він був тут ще перед тим, як ми переїхали до кабінету. Що коїться?
Криміналістка зиркнула на Гольма, котрий, кивнувши, дозволив продовжувати роботу.
— Один з працівників в’язниці знайшов оце на долівці перед дверима, — мовив Хаген і показав пакунок для збирання доказів, де лежав коричневий конверт. Крізь целофан Харрі прочитав на конверті своє ім’я. І написану друкованими літерами адресу, приліплену до конверта.
— На думку працівника в’язниці, конверт міг пролежати вже кілька днів, цим переходом не щодня ходять.
— Ми виміряємо вологість паперу, — мовив Бйорн Гольм. Покладемо тут такий самий конверт, подивимося, скільки часу знадобиться, щоб він так само просотався вологою. І визначимо.
— Овва! Та ми вже зовсім як експерти з «CSI»[111], — прокоментував Харрі.
— Може, нам і не допоможе визначення точного часу, — мовив Хаген. — Адже там, де він увійшов й вийшов, найпевніше, камер спостереження немає. Все надзвичайно просто. Спочатку на вахту, де всі завжди зайняті, потім у ліфт, донизу, сюди, де немає жодних зачинених дверей, поки не дістанешся нагору, у в’язницю.
— Певна річ, а що ж тут замикати? — спитав Харрі. — Не заперечуєте, якщо я закурю?
Ніхто не відповів, але переглянулись багатозначно. Харрі знизав плечима.
111
«CSI: Місце злочину» (англ.) — американський телесеріал про криміналістів, що розслідують найзаплутаніші справи.