Харрі обережно, але зрозуміло пояснив Ісці Пеллер, що вони переймаються долею тих, хто був у хатинці того вечора, тож щойно вони побалакають, він має намір затефонувати голові відділу вбивств Південного поліцейського округу Сіднея Нілу Маккормаку, з яким він колись уже співпрацював. І що Маккормак пояснить їй усе детальніше і хоча Австралія далеко — подбає про те, щоб її охороняла поліція. Йому здалося, що Іска Пеллер поставилася до всього з розумінням.
Харрі зателефонував на інший номер, у Ставангері. Дзвонив чотири рази, але ніхто не відповів. Звісно, він розумів, що само по собі це нічого не значить. Не всі кладуть поруч телефон, лягаючи спати. Але Кая Сульнес, безперечно, чинила саме так. Вона підняла слухавку після другого гудка, коли він зателефонував, щоб повідомити, що вони вилітають у Ставангер першим літаком і що вона має бути в аеропорту о 6:05. Жінка лише мовила: «Добре».
О пів на сьому вони вже були в аеропорту Осло, Харрі знову зателефонував — ніхто не відповів. За півгодини вони приземлилися в аеропорту Сула, Харрі ще зателефонував. Результат той самий. Дорогою від терміналу до черги на таксі Кая зателефонувала працедавцеві й дізналась, що людина, яка їм потрібна, на роботі вчасно не з’явилася. Вона повідомила про це Харрі, й він, обережно штовхнувши її рукою у спину, провів повз чергу на таксі, заштовхав у машину, у відповідь на гучні протести сказавши лише:
— Дякую, люди, вам теж чудового дня!
Було шістнадцять по восьмій, коли вони прибули за потрібною адресою до білого будиночка у Воланні. Харрі дозволив Каї заплатити за таксі й вийшов з авто, залишивши дверцята розчиненими. Вдивився у безликий білий фасад. Удихнув сире, свіже, але все одно м’яке повітря Західного узбережжя. Зібрався на силі, бо вже знав усе напевне. Може, він і помиляється, але він таки був певен у цьому, як і в тому, що Кая обов’язково подякує, коли таксист випише їй квитанцію.
— Дякую. — Дверцята машини знову зачинились.
Ім’я було написане посередині між двома іншими дзвінками.
Харрі натиснув на дзвінок і почув відлуння десь у глибині помешкання.
За хвилину після трьох марних спроб він натиснув на нижню кнопку.
Літня пані, що відчинила двері, дивилась на них усміхаючись.
Харрі зауважив, що Кая інстинктивно визначила, кому слід почати розмову.
— Добридень, я Кая Сульнес, ми з поліції. На поверсі вище ніхто не відповідає. Ви часом не знаєте, чи є там хто вдома?
— Можливо. Хоча там цілий день тихо, — відповіла пані. Потім, помітивши, як Харрі звів брову догори, поспіхом додала: — У будинку все добре чути. Я чула, як хтось приходив уночі. А оскільки квартиру здаю я, то маю бути в курсі.
— Отже, ви прислухаєтесь? — перепитав Харрі.
— Звісно, але не втручаюся. — Пані зашарілася. — Як на мене, у цьому немає нічого поганого. Я веду до того, що у мене ніколи не було неприємностей з…
— Ми не знаємо… — мовив Харрі.
— Краще піти й перевірити, — озвалася Кая. — Тож якщо маєте ключі від квартири…
Харрі знав, що зараз у голові Каї снує безліч думок, як краще висловитися, й нетерпляче чекав на продовження.
— …ми б воліли допомогти вам перевірити, чи все в порядку.
Кая Сульнес — кмітлива жінка. Якщо пані, яка здає квартиру, погодиться на їхню пропозицію і вони щось знайдуть, то у протоколі буде зазначено, що їх запросили у квартиру, що вони аж ніяк не перевищили своїх повноважень і не проводили обшуку без ордера.
Пані вагалася.
— Певна річ, ви можете відімкнути двері й увійти у квартиру вже після того, як ми підемо. А потім викликати поліцію. Або «швидку». Чи…
— Гадаю, буде краще, якщо ви підете зі мною, — мовила пані, у якої на чолі проступила глибока занепокоєна зморшка. — Заждіть, я зараз принесу ключі…
За мить вони увійшли до чистої, прибраної квартири майже без меблів. Харрі враз упізнав гнітючу тишу, характерну для порожніх помешкань, коли ранкова метушня вгадується лише як ледь чутний шум за вікном. Окрім того, він відчув запах клею. Зауважив пару черевиків, але верхнього одягу не було.
У маленькій кухоньці біля мийки стояла велика чашка з чаєм, а на поличці над мийкою — жерстяні слоїки з найрізноманітнішими, невідомими Харрі назвами чаю: «Oolong Теа», «Anji Bai Cha Теа». Вони пройшли далі. На стіні у вітальні Харрі побачив світлину гори, йому видалось, ніби то К2[45], гімалайська серійна убивця.